Після Британії щоденник 12-річної харків’янки “Ви не знаєте, що таке війна” опублікує ще 18 країн

Після Британії щоденник 12-річної харків’янки Єви Скалецької “Ви не знаєте, що таке війна” опублікує ще 18 країн, йдеться в ТСН.

“Ви не знаєте, що таке війна”- під такою назвою щоденник 12-річної Єви Скалецької з Харкова, в якому дитина описувала свої емоції і все, що з нею відбувається під час падіння російських бомб, втрати квартири і виїзду за кордон, опублікувало англійське видавництво. Нині книга Єви продається у Британських книгарнях, а аудіоверсію озвучила акторка Кіра Нійтлі.

Єва, про щоденник якої говорять майже всі світові ЗМІ, нині в Ірландії, але розповідає про свій улюблений Харків, про 24 лютого, коли росія вперше бомбила її рідне місто. “І раптом я прокинулася від вибухів, наші вікна дивилися на кордон з Росією і в перший же день ми бачили як летіли перші ракети і машини почали дзижчати, пискати”, – описує дитина.

За тиждень квартири Єви не стало. “Ми жили в хорошому районі, у нас була велика квартира і на 6 день ми дізнаємося, що наша квартира була розбомблена касетною бомбою. Я дуже плакала. І цього ж вечора почала літати авіація, великий літак почав скидати бомби і ми лягли на землю і ми просто молилися”, – пригадує дівчинка.

“Потім я побачила ракету, вона просто летіла на нас, і я за дві хвилини її підняла, у неї почалася паніка, кажу: “одягайся спокійно”, – розповідає бабуся дівчинки Ірина, яка виховує дитину після розлучення її батьків.

Після першого ж спускання в підвал, Єва почала вести щоденник. “Я отримала цей щоденник на Новий рік – 2020, я поклала його так на поличку і мені було не цікаво писати… Коли почалася війна, я вже почала все записувати в щоденнику, бо це все страшно було обговорювати, що відбувається”, – ділиться Єва.

За тиждень бомбардування Харкова пані Ірина вирішила, що дитину треба вивезти в безпечніше місце, спочатку це було Дніпро і їхали зовсім без речей. На спроби бабусі повернутись і бодай щось забрати, Єва відреагувала емоційно. “Вона каже, я з тобою. Я розуміла, що це небезпечно, а вона каже, якщо загинемо, то вдвох”, – пригадує бабуся.

Вони кинули все і поїхали на Західну Україну, в Ужгороді їх поселили в школі з іншими біженцями, тоді вже бабуся знала про щоденник. “Вона вечорами читала нам з подругою щоденник і ми просто плакали, я сама не очікувала, що вони може так писати, ви коли його прочитаєте, самі це зрозумієте, там без сліз…”, – в сльозах каже жінка.

Коли в центр для біженців приїхали британські журналісти і спитали Єву про війну, вона розповіла про свій щоденник. “Я йому відкрила свій щоденник. Звичайно, ніхто з них не знав російської, але вони сказали, що дуже хочуть зробити зі мною репортаж. Я читала кілька сторінок свого щоденника”, – пригадує Єва.

Журналістів це вразило, дівчинка настільки по-дитячому щиро описувала всі емоції, що репортери переконали їх з бабусею, це треба опублікувати. Ті ж журналісти запропонували вивезти Єву і пані Ірину до Ірландії, де були люди, що хотіли прихистити українців. На Західній Україні у жінки не було за що знімати житло і школа, де жили переселенці не могла так довго їх тримати. Врешті, бабуся зголосилась на допомогу іноземців, тож вони опинилась в Дубліні.

У Єви з’явився навіть літературний агент, а за її щоденник була боротьба між видавництвами. Перемогло те, що публікувало книжку “Гарі Поттера”. Книжка “Ви не знаєте, що таке війна” вже продається в магазинах об’єднаного королівства, а її аудіоверсію зголосилась зробити акторка Кіра Найтлі.

Хоча з Євою вона поки не зустрілась, сказала, що їй за честь начитати такий емоційний щоденник. Нині Єві запропонували вже 18 контрактів з приводу публікації книжки в різних країнах. Зовсім скоро вона вийде і українською. “Тільки я почула про цю книжку, я одразу вирішила, що я буду її видавати. Я не можу зараз сказати, коли вона вийде, тому ми що ми будемо її друкувати в Україні і хотіли б її друкувати в Харкові. Ми планували її на початок наступного року”, – зазначає директорка харківського видавництва Юлія Орлова.

Єва ще хоче колись пожити в Лондоні, бо саме його бачила в шкільних підручниках, як вчила англійську. Попри всю цю популярність, каже, закордон не заміняє їй дому. “За будинком звичайно я сумую”, – каже дівчинка.

“Коли в неї запитують, як ти, як ти адаптувалася… “А ніяк, біль у душі”. Каже, що я буду щаслива, коли над Україною буде мирне небо”, – додає бабуся.

168