Прильоти КАБів та дорога під сітками: як живуть прифронтові Слов’янськ та Краматорськ

Тут війна звучить не вибухами, а гудінням. Вона ховається в антидронових сітках, увімкнених РЕБах, у пошматованих фасадах будинків і в коротких фразах людей, які навчилися жити під постійною небезпекою. Прифронтові Слов’янськ і Краматорськ – це міста, де між тривогами встигають заварити каву і вийти на вулицю з вірою, що сьогодні пощастить.

Кореспондентки “МБ” побували в цих прифронтових містах Донеччини.

“Головне – вчасно заховатися”

Сутеніє. Авто набирає швидкість. Ми вирушаємо з Ізюма в бік Слов’янська. Дорога затягнута під антидроновими сітками. Цей сітчастий коридор над тобою тягнеться кілометр за кілометром. Подекуди полотно сітки порване, краї обвислі.

– Імовірно, залетів дрон або “Ланцет”, – коротко каже водій, не відволікаючись від дороги.

У Слов’янську їздять здебільшого військові автівки. Попри постійну загрозу ударів БпЛА, містом курсує громадський транспорт, працюють магазини й кав’ярні. Життя не зникло, люди просто стали обережнішими.

За кілька кілометрів від Слов’янська – Краматорськ. До лінії розмежування звідси лише 11 кілометрів. Місто росіяни регулярно обстрілюють балістикою та “шахедами”. А скиди КАБів, за словами місцевих, супроводжуються гуркотом посуду в шафах і погойдуванням фіранок.

Тут важко знайти будинок без слідів війни: одні зруйновані вщент, інші – з вибитими вікнами й почорнілими стінами.

На синій стіні – посічений уламками напис “Укриття”. Водночас вулицею йде жінка з дитячим візочком. Уздовж розчищених тротуарів стоїть ряд доглянутих лавок. Повз них один за одним господарі вигулюють собак.

Заходимо до невеликої кав’ярні в центрі Краматорська. Тут пахне випічкою. Час від часу відчиняються двері. Хтось прийшов по каву, хтось мовчки стоїть у черзі, прислухаючись до неба.

За прилавком 21-річна Олександра випікає в електропечі круасани й варить каву. Каже, що гудіння дронів з часом уже не лякає.

– Головне – вчасно заховатися. Якщо немає куди, то хоча б під дерево… Я люблю свою роботу. Особливо, коли бачиш усмішку військового, який виходить із позиції і заходить по каву чи круасан. Ми працюємо за графіком. У Краматорську електрику не вимикають, бо місто прифронтове. Я тут народилася й виросла, тому поки що виїжджати не планую, – усміхаючись, каже дівчина і простягає склянку кави.

Тим часом заходять двоє військових:

– Саня! Нам як завжди, – гукають.

Дівчина усміхається й починає варити каву…

Доріжки в парку розчищені від снігу

Виходимо з кав’ярні. Натрапляємо на дитячий садочок. З 2022 року в Краматорську не працюють школи й дитячі садки. Таке рішення ухвалила Донецька ОВА. Попри це, дитячі майданчики доглянуті: нові гойдалки, тренажери, рівно засипаний і акуратно огороджений пісок. Контраст ріже око: війна поруч, а тут намагаються зберегти життя.

Проходимо далі й натрапляємо на міський парк. Він також упорядкований. Доріжки нещодавно прокладені й розчищені від снігу, встановлені смітники.

На вулиці сутеніє. Вікна багатоповерхівок переважно темні. Лиш де-не-де світло ламп сповіщає про життя. Йдемо на місце ночівлі. Ночуємо ми у військової, яка зараз на ротації в Краматорську. Жінка знайшла для оренди невеличку двокімнатну квартиру. Тут чисто й охайно, є центральне опалення, світло та вода. Після блекаутів це стає справжньою радістю. Усе звично, лишень вікно на балкон заклеєне скотчем, а поверх закрите чорним тентом. Вечеряємо. До нас доєднується її побратим.

– Як ситуація на фронті? – запитуємо.

– Ми працюємо на Торецькому напрямку. Ситуація напружена, але утримуємо позиції. Ворог вдосконалює виробництво дронів, їх дуже багато. Це не та війна, що була у 2022 році. Це технології, – каже військовий і, опускаючи очі, додає: – Найгірше у цьому всьому – це втрачати хлопців”.

Зависла тиша. За вікном пролунав сильний вибух. Очевидно, вдарили балістикою. Здаля чутно роботу артилерії. Під звуки вибухів засинаємо.

Ранок у прифронтових містах починається не з будильника. Тут прокидаються від тиші – настороженої. Її слухають, ніби намагаються вгадати, скільки вона триватиме: чи не з’явиться знову гудіння, чи не розірве її вибух…

Слов’янськ і Краматорськ живуть у такому ритмі щодня. Під антидроновими сітками, під увімкненими РЕБами, під небом, яке не обіцяє спокою.

Тут не будують планів і не говорять зайвого. Просто залишаються: варять каву, виходять на роботу, тримають порядок у парках і на майданчиках, чекають своїх із позицій. Ці міста на вигляд не зруйновані. Вони втомлені, поранені, але живі. І поки в кав’ярні лунає “нам як завжди”, а у вікнах ввечері горить світло, Слов’янськ і Краматорськ тримаються. На зло війні.

Читайте в наступних публікаціях .ua історії спецпризначенців підрозділу поліції особливого призначення “КОРД” (стрілецький), який обороняє Донеччину.