«Катували, стріляли, вбивали…»: історія переселенки з окупованого міста

Валентина Дунда – переселенка, активістка та культурологиня з міста Нова Каховка.

Жінка поділилася з кореспонденткою molbuk.ua, як їй вдалося виїхати з окупованого міста та облаштуватися в Чернівцях.

Валентина Дунда понад 30 років викладала в Новокаховському фаховому коледжі. У рідному місті також була депутаткою міськради, громадською активісткою. Після 24 лютого разом з колегами продовжувала відстоювати Нову Каховку. Наприкінці квітня Валентина переїхала до Чернівців і з першого дня почала волонтерити.

“Покидала рідний дім під градами”

– Нова Каховка – моє рідне місто. Там я викладала, була учасницею ансамблю “Дніпряночка”, проводила майстер-класи з вишивання, організовувала виставки. Проте після 24 лютого все залишилося там… Довелося покинути свою домівку під градами, – згадує Валентина Дунда.

Дорога до Чернівців була довгою, орієнтуватися було складно, адже вказівників на окупованій території немає. Жінка розповідає, що до останнього була в Новій Каховці, доки не розпочалися обстріли. Також російські солдати беззаконно арештовували людей та безжалісно їх катували.

– 24 лютого почалися вибухи… О восьмій годині у вікні побачила два літаки, з якого висаджувався російський десант. І ось 10 година, а в Новій Каховці вже вивісили російський прапор. З цього дня нас окупували,– каже переселенка.

Валентина згадує, що спочатку ставлення до місцевих жителів у росіян було нормальним. Та з часом ця “маска” зникла, і окупанти показали справжніх себе. Почали мародерити та вчиняти геть нелюдські вчинки.

“Стріляли по ногах, кидали шумові гранати…”

– Віталися з нами, питали, чим допомогти, а зараз грабують місто, бо розуміють, що їм ще недовго там бути. Коли був останній проукраїнський мітинг, почався обстріл, вони кидали світло-шумові гранати, стріляли по ногах. Ми просто розбігалися, – розповідає Валентина Дунда.

У Новій Каховці траплялися страшні випадки, були вбивства…

– Одного разу їхала сім’я – жінка, чоловік та двоє дітей – через греблю ГЕС. Вони не зупинилися в черзі перед пропуском, намагалися проїхати повз нього. Ці нелюди розстріляли їх. У Новій Каховці залишилися діти-студенти, викладачі… Моя помічниця не виїхала, вона пережила катування. Уявіть, у рот вставляють пістолет, а зверху стріляють, застосовують струм до людини. Тільки за гроші нам вдалося її викупити, – зітхає Валентина.

Продовжую розмову з пані Валентиною, в її очах бачу нестерпний біль.

Жінка каже, що зараз там у місті залишилися 10 викладачів, які погодилися співпрацювати з окупантами.

– Є ті, що підтримують Україну, але є й інші… Зв’язок ми підтримуємо, зустрічаємося онлайн на педрадах. Сусідка з Нової Каховки каже, що наші б’ють по росіянах, люди партизанять і допомагають нашим захисникам. Тому думаю, що недовго їм ще там лишилося, – зазначає жінка.

“Щойно звільнять Нову Каховку – я миттю там…”

Валентина Віталіївна дистанційно викладає пари в коледжі. Її група складається з 15 студентів, які через війну були змушені роз’їхатися в різні куточки країни та світу. У Чернівцях вже протягом трьох років живе її донька Олена та внук Матвій. Зараз жінка намагається поєднувати волонтерство з основною роботою.

– Мені дуже подобаються Чернівці, це гарне та спокійне місто. У Вірменській церкві з іншими волонтерами робимо те, що потребують військові. Спочатку робили тампони для них на фронт й у військові госпіталі, закривали консерви, зараз робимо свічки. Коли мала відпустку, з’являлася там частіше, – розповідає Валентина.

Навіть у Чернівцях жінка популяризує культуру рідного міста – це кам’яні вишиванки Нової Каховки.

– Ми повернемося додому і все відновимо! Я оптимістка! До Нового року звільнять Херсон, а Нову Каховку – до літа. І я тоді миттю додому. Там все своє, рідне. Дача моя розбомблена, у балконі квартири дірки, але то не біда, все відбудуємо!

297