Вчителям бракує досвіду та фахової допомоги під час роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Такі результати дослідження якості інклюзивного навчання, проведеного в грудні 2020-го – січні 2021 року на замовлення Державної служби якості освіти України.

Дослідження провели в межах ініціативи «Система забезпечення якості освіти» проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe).

Метою дослідження стало вивчення наявних практик впровадження інклюзивного навчання у закладах освіти та визначення, в яких аспектах потрібні зміни для підвищення якості інклюзивного навчання.

Участь у дослідженні взяли батьки дітей з особливими освітніми потребами, випускники шкіл з особливими освітніми потребами, керівники/заступники керівників закладів загальної середньої освіти, в яких організовано інклюзивне навчання для дітей з особливими освітніми потребами, вчителі та асистенти вчителів інклюзивних класів.

«Дослідження показало, що інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ) мають довіру батьків дітей з особливими освітніми потребами, втім потребують методичної підтримки та посилення співпраці зі школами, а чітка гармонізована співпраця між сторонами ІРЦ – батьки – школа є чи не найважливішим чинником, який зможе суттєво посилити якість інклюзивного навчання у школах», – розповіла начальниця управління Державної служби якості освіти у Харківській області Світлана Вольянська.

У 2021 році в територіальних громадах Харківській області працюють 35 інклюзивно-ресурсних центрів, які готові допомогти родинам якомога раніше виявити особливі освітні потреби у дитини, підготувати батьків таких дітей до взаємодії зі школою.

У Державній службі якості освіти у Харківській області додають, що дослідження також виявило низку проблем на рівні організації інклюзивного навчання, кваліфікації вчителів, методичного забезпечення освітнього процесу, розвитку інфраструктури та забезпечення фінансування, взаємодії з інклюзивно-ресурсними центрами. Зокрема, не всі директори шкіл, в яких впроваджується інклюзивне навчання, обізнані про суми субвенції, які виділяються на кожного учня з особливими освітніми потребами, про способи ефективного використання цих коштів відповідно до потреб учнів. Водночас матеріально-технічна база школи – це те, без чого якісне інклюзивне навчання для дітей з особливими освітніми потребами неможливе. Це підтверджують і випускники шкіл. Найбільшою проблемою для них залишалось облаштування приміщень. На їхню думку, потреби таких дітей у школах не визначалися (фактично про них не питали), також ці проблеми є і зараз в університетах, де вони навчаються.