«Дякуємо за довіру»

За майже тиждень до завершення зимової Олімпіади в Пекіні збірна України не здобула жодної медалі. Проте більшість наших спортсменів це особливо не засмутило. Багатьом глядачам запам’ятався щасливий, щирий 21-річний Євген Марусяк, який посів лише 47 місце з 50 у стрибках з нормального трампліна, проте не припиняв усміхатися та всім дякувати.

ZAXID.NET розповідає історію Євгена Марусяка та пояснює, чому результати українців на зимовій Олімпіаді не мають дивувати й засмучувати вболівальників.

«Так далеко ще не стрибав»

Євген Марусяк виріс у сім’ї заробітчан з відомого карпатського села Криворівня, що за 7 км від Верховини. Там працює дитяча секція зі стрибків із трампліна, проте хлопця з дитинства цікавили інші види спорту – футбол і вільна боротьба. Одного дня, коли Євгену було 9 років, у футбольній секції скасували заняття, тож він вирішив скласти компанію товаришу та сходити на стрибки з трампліна, і затримався. Відтоді він неодноразово падав, зламав ногу та рвав зв’язки, проте не полишав своєї мрії – потрапити на Олімпіаду.

Євген Марусяк (фото Skijumping.pl)

Перші змагання Євген виграв у Казахстані на дитячо-юнацькому етапі Кубка світу, а в 14 років на чемпіонаті України серед дорослих посів друге місце. На міжнародному рівні в «дорослих» змаганнях почав виступати лише з 2019 року. Найкращий результат на Кубку світу – 46 місце в 2021 році, на чемпіонаті світу – 39-те в тому ж році.

На Олімпіаду в Пекін Марусяк поїхав із метою потрапити в топ-30. Компанію йому склали ще двоє стрибунів – 28-річний Віталій Калініченко та 17-річний Антон Корчук. Та на нормальному трампліні (90 м) Марусяк залишився сам: Калініченко не брав участь через позитивний тест на коронавірус, а Корчук не пройшов кваліфікацію у топ-50.

Після кваліфікації кожен стрибун мав лише по одній спробі. За цими результатами складався рейтинг топ-30 спортсменів, які стрибали вдруге і визначали олімпійського чемпіона. Перед змаганням спортсмени мали тренувальні спроби – і Марусяк свою завершив із найгіршим серед усіх учасників змагань результатом 63,5 м. До залікового стрибка хлопець зібрався і стрибнув на 28 м далі, проте це дозволило йому посісти лише 47 місце з 50.

Євген Марусяк (фото НОК)

Після такого результату спортсмени зазвичай дають інтерв’ю засмученими і розчарованими або й взагалі відмовляються від коментарів. Проте це не про Євгена: він вийшов до журналістів щасливий, зі щирою усмішкою та непідробним оптимізмом, ніби виграв усі олімпійські медалі відразу.

«Так далеко на цьому трампліні я ще не стрибав. Може не 30-й, не перший і не десятий, але своїм стрибком задоволений. […] Я дуже сильно переживав. Це моя перша Олімпіада, всі знають, як воно, коли вперше. Не знаю, що й сказати, поки що задоволений. Дякую нашим представникам, Україні, що допомагала, допомагає і, надіюсь, буде допомагати. Ми будемо розвиватись у стрибках, і трампліни у нас будуть на такому рівні, як тут. Усе відразу не може, але з часом, надіюсь, що так і буде», – сказав він «Суспільне.Спорт», переповнений емоціями.

За словами Євгена, кращий результат він збирався показати на високому трампліні (120 м), адже там почувається впевненіше і стрибає ліпше. Проте кваліфікацію він пройшов на 49 місці, а у фінальному стрибку посів 50 місце з 50. Але запалу та оптимізму хлопець не втратив: він знає, в яких умовах тренуються українські стрибуни, та й кар’єра його тільки починається. Євген щиро мріє, що колись принесе Україні першу олімпійську медаль у стрибках з трампліна.

Один на всіх і всі на одного

Раніше навчальні трампліни були в Києві, Ужгороді, Львові, Сумах, Надвірній, та усі вони давно позакривалися. Крім Верховини, навчальні комплекси для стрибків з трамплінів є у сусідній Ворохті та у Кременці Тернопільської області. Тому внутрішні чемпіонати з цієї дисципліни зараз зводяться до змагань між представниками лише Франківщини і Тернопільщини.

Та професійні спортсмени можуть тренуватися лише на одному комплексі – у Ворохті, де і проводять всеукраїнські змагання. Як кажуть місцеві, перші трампліни тут збудували ще «за Польщі» і з часом збільшували їхню висоту. Найвищий трамплін з бетонною конструкцією зупинився на позначці 90 м. Він єдиний відповідає міжнародним нормам за висотою, проте перебуває в жахливому стані – останню повноцінну реконструкцію проводили ще у 1986 році.

Поруч стоїть трамплін на 70 м і є ще кілька трамплінів для учнів спортшколи, тому повноцінно готуватися до етапів Кубка світу чи Олімпійських ігор тут складно. Альтернативою є тренування за кордоном, проте на це потрібні значно більші кошти, ніж на «домашні» тренування. Останні два роки триває реконструкція комплексу – перша за часів незалежної України. Об’єкт також включили до програми «Велике будівництво», у межах якої мають відремонтувати вишки розгону.

«Може, би простіше було знести це, розібрати і конструкцію металічну зробити, як у трампліна на 70 м. Швидше би було і надійніше. То не нам рішати, то інженери будуть вирішувати. […] Хотів би побажати, щоб воно було трішки яскравіше. Такі вигляд мають ці трампліни, як післявоєнна Україна: розбиті, понищені, понівечені», – розповідав «Суспільному» Василь Хомин, який тренує у Ворохті дітей, і додає, що через аварійний стан комплексу займатися до школи приходять все менше дітей.

Зима без спорту

Стрибуни з трампліна – не єдині спортсмени, яким бракує інфраструктури. Якщо подивитися на спортивні об’єкти України для зимових видів спорту, може здатися, що їх у нас нема. Як і зими загалом.

Єдина санно-бобслейна траса розташована у Кременці на Тернопільщині. Її збудували ще у 30-ті роки ХХ ст., перебудовували кілька разів за СРСР. Остання реконструкція відбулася у 1998 році, а відтоді проводили лише косметичні ремонти з частковою заміною дерев’яного покриття. У будь-якому випадку, швидкостей, які тут можуть розвивати спортсмени, для юніорського та дорослого рівнів не вистачає – збірній доводиться тренуватися за кордоном. Та й придатна ця траса тільки для санкарів.

Для хокею, шорт-треку та фігурного катання повноцінно підходить лише льодова арена Палацу спорту в Києві. І оскільки всі одночасно там займатися не можуть, час тренувань для спортсменів обмежується. Найкраща пара українських фігуристів Олександра Назарова та Максим Нікітін тренуються в Харкові на «Салтівському льоду» лише кілька годин на день, адже його використовують також хокейні клуби та діти. У танцях на льоду на Олімпіаді-2022 вони посіли 20 місце – це найкращий результат для України з 2010 року.

Краща ситуація в біатлоні – є кілька пристойних трас для тренувань, а біатлоністи – одні з небагатьох, на кого можна дійсно сподіватися на зимових Олімпійських Іграх. Проте й там поки що найкращим результатом було 8 місце Юрії Джими в спринті.

Крім інфраструктури, спортсменам також бракує регулярних тренувань: «Цього року олімпійська підготовка була дуже гарною, немає ніяких питань, фінансування було на висоті. Та, як завжди, після Олімпійських Ігор настає затишшя. Потім той, у кого є бажання, тренується вдома, а для тих, у кого немає, треба збори, це дуже складно. За один рік не зліпити олімпійського чемпіона», – зауважила лижниця Марина Анцибор, яка посіла 58 місце в гонці з роздільним стартом на 10 км.

Медальні надії українців розбив і коронавірус: українська збірна фристайлістів, яка в грудні двічі завойовувала бронзу на Кубку світу, не змогла виступити в командних змаганнях через позитивні результати тестів у трьох спортсменів. Крім того, Анастасія Новосад, золота призерка Кубку світу, пропустила й індивідуальні змагання. Тепер всі сподівання – на чоловіків, серед яких виступить і олімпійський чемпіон Пхьончхана Олександр Абраменко.

Якщо ж Україна не здобуде жодної медалі, це не буде критичний результат – у 2002 році в Солт-Лейк-Сіті та у 2010 році у Ванкувері нам цього теж не вдалося. У такому випадку будемо пишатися бобслеїсткою Лідією Гунько, яка взяла в участь в перших в історії змаганнях з монобобу серед жінок, а також скелетоністом Владиславом Гераскевичем, який показав усьому світу плакат «No war in Ukraine». І чекатимемо на завершення реконструкції трампліна у Ворохті та омріяну олімпійську медаль Євгена Марусяка.

Владислав Гераскевич (скріншот з відео)