Хто повільно запрягає, той повільно і їде

Народну приказку про те, що росіянин повільно запрягає, але швидко їде, письменник Антон Чехов приписує політикові Отто фон Бісмарку. Утім уся російська історія демонструє, що ця країна ніколи нікуди не квапилася і радше сповідувала східну (точніше китайську) політичну традицію, яка усе планує на десятиліття, століття і навіть тисячоліття. Зневажливо і насмішкувато у багатьох анекдотах приписуючи естонцям гіпертрофовану вайлуватість і неквапливість, росіяни й не помітили, як Естонія надшвидкісними темпами вирвалася у передові країни світу щодо запровадження цифрових технологій та й усього іншого сучасного прогресу, а Росія фактично залишилася у кам’яному віці.

Звісно, що країна хронічно хвора економічно та ідеологічно, морально й ментально – цілковито не здатна не те що швидко, а взагалі рухатись куди-небудь у бік будь-якого прогресу. Вона здатна лише на божевільні вчинки, які прискорюють її крах. Ганебно провалений фактично у перші ж дні повномасштабного вторгнення в Україну минулоріч 24 лютого російський «бліцкриг» одразу ж перетворився на затяжну війну, яка, йде, як переконував президент-вбивця Путін «у відповідності зі строго наміченим графіком».

Майже чотириста років тому кримський хан Мехмед IV Ґерай, у своєму листі до Богдана Хмельницького попереджав нашого гетьмана про його примарні рожеві ілюзії з приводу можливих мирних відносин із Московією: «Війни же з Московією є неминучі й нескінченні для всіх народів і, незважаючи на те, що в Московії всі чини і народ майже безграмотні і безліччю різновірств схожі до язичників, а лютістю перевершують дикунів, все ж здатні вести божевільні і довголітні війни».

Ну що тут сказати, культурний, мудрий і далекоглядний політик був цей кримський хан. А українці, починаючи з Богдана Хмельницького і закінчуючи останніми нашими президентами та й усім решта керівництвом, виявилися нерозумними та наївними простакуватими телепнями, вірячи у те, що «Росія не нападе». 2014 року заламували білі рученьки й волали: «Йой, а як же таке могло статися, хто би міг подумати, що нападе?», а далі фактично «провтикали» Крим і частину Донбасу. Напередодні 24 лютого 2022 року понад 70% українців знову були впевнені, що «Росія не нападе» і у тому ж нас переконувало наше керівництво.

Хіба що тепер треба вже зробити собі татуювання на лобі, що «Війни з Московією є неминучі й нескінченні для всі народів». «Неминучі й нескінченні» – що ж тут незрозуміло, а те, що кацапські орки «лютістю перевершують дикунів», переконалися тисячі й тисячі українців. Але ключова теза мудрого кримського хана – це те, що Московія здатна вести «БОЖЕВІЛЬНІ І ДОВГОЛІТНІ ВІЙНИ». Ось доволі сумна відповідь на те, скільки може тривати ця найбільш кровопролитна після Другої світової війна, бо немає нічого нового під сонцем, і за чотириста років мало що змінилося.

Швидко облизавшись після проковтнутого лайна карколомного провалу запланованого бліцкригу, Путін заспівав зовсім іншу пісеньку, наголошуючи на тому, що цар Петро I вів Північну війну 21 рік. Ну а що ж робити, коли іншого виходу немає. На зовсім божевільну тезу диктатора про те, що «ми ще нічого не починали», рабський народ навіть не здогадався запитати – а чого ж ви ще нічого не починали, коли вже загинуло стільки російських вояків, а коли почнете?

Покровитель усіх російських зеків Євген Пригожин цілковито серйозно ставить завдання: ЛНР і ДНР повністю відвоюємо за півтора-два роки, до Дніпра дійдемо за три роки, а щодо походу до Ла-Маншу, то в нього для цього є особливий план. https://focus.ua/uk/voennye-novosti/549421-nuzhno-porabotat-poltora-tri-goda-prigozhin-o-zahvate-donbassa-i-dnepra-video Ну з такими темпами до Ла-Маншу доведеться йти не одне століття.

Американський Інститут вивчення війни обрахував, що за останній місяць свого розрекламованого наступу в Україні Росія захопила 234 кв. км., що дорівнює 0,039% території України, а за попередній місяць 85 кв. км. (0,01%), в середньому це виходить 159,5 квадратних кілометра на місяць. А тепер увага – за 500 років, починаючи від Івана III і до 1917 року Росія в середньому за один день (!) захоплювала територію, рівну території міста Львова, тобто 150 кв. км. Одразу у це повірити було дуже важко, і я, взявши до рук калькулятора, був ошелешений – це насправді точнісінько так!

Тобто Росія за пів тисячоліття щодня захоплювала таку ж територію, яку нині путінські недомірки у ході свого хваленого наступу захоплюють за один місяць. То скільки ж тисяч років їм із такими темпами доведеться чалапати до Ла-Маншу?.. Деякі неофіційні джерела повідомляють, що за останні декілька тижнів під Бахмутом і в Бахмуті на 91 квадратний метр захопленої ворогом української території наші вояки вбивали в середньому одну тисячу загарбників, це означає, що орки не навоювали собі землі навіть на поховання, бо поховати на одному квадратному метрі неповних 11 трупів (точніше 10, 98) просто неможливо.

І ще трохи ну дуже цікавих цифр. ЗСУ у 2022 році звільнили 40% окупованих після повномасштабного вторгнення Росії територій України. Мапа Deep State https://deepstatemap.live/en#6/49.438/32.053 показує, що лише у вересні це було 12 336 кв. км., (Харківщина, Донеччина) а у листопаді 4 851 кв. км. (Херсонщина, Миколаївщина) Це, звісно, схоже на анекдот, але конституція недоімперії – це щось більше, аніж анекдот, так ось за конституцією Росії Україна за пів року, тобто за останні шість місяців завоювала 17 187 кв. км. «російської території», тобто завоювання Україною «Росії» йде у 18 разів (!) швидшими темпами, аніж завоювання Росією України в часі нинішнього розхваленого наступу.

Взагалі історія останніх світових і не тільки війн показує доволі високу динаміку бойових дій, дії ж Росії у війні з Україною від 2014 року можна назвати насправді слимаковими. Де ж ви були всі ці вісім років? Це запитання треба насамперед ставити Росії, адже Путін багато разів наголошував на тому, що Україна впродовж усього цього часу здійснювала «знущання і геноцид» «народа Дамбаса». Для підтвердження своїх слів Путін декілька разів вживав слово «Серебреница», неправильно вимовляючи назву боснійського містечка Сребрениця, де його найліпші друзі серби вчинили один із найкривавіших геноцидів XX століття. Можна собі уявити, скільки мільйонів «невинних житєлєй Дамбаса» загинуло від рук «нацистів» під час цього восьмирічного «геноциду», а Росія собі у вус не дула, і лише аж на дев’ятий рік зважилася на «денацифікацію». Зараз Путін почав незграбно виправдовуватись, чому не розпочав повномасштабного вторгнення в Україну 2014 року.

Жування сопель, замість рішучих дій – характерна особливість сучасної Росії. Парадокс, але можливо, що саме захлинання від ненависті до України, українців і усього українського, якими цей народець «запрягали» усі останні тридцять років, оце патологічне сп’яніння від «величі» своєї недоімперії й були тим провальним чинником, який призвів Росію до неминучого краху. Якщо хотіли відновити імперію «з бодуна» розпаду СРСР, коли Україна віддала ядерну зброю, коли на болотах була ще економічна інерція недобитого совка, коли ще безбожно не розкрали військову промисловість і армію, коли лише менше половини населення України вважало себе українцями (а зараз 95%), то цю слушну нагоду «за гарячими слідами» «провтикали».

Дочекалися народження в Україні нового покоління молоді, яке вже не пам’ятало радянсько-єгипетського рабства, майже сформованого у двох революціях громадянського суспільства, вишколеної за вісім років на Донбасі української армії, чіткого, закріпленого в Конституції євроатлантичного вектору, і аж тоді з якогось дива вирішили, що саме 24 лютого 2022 року наспів час війни з «нацистами». Що там із головою на болотах, не зрозуміло, чому так довго чухалися до останнього, коли в них шансів уже практично не було, про це докладніше пояснять історики майбутнього.

Історія людства доводить, що війни вимагають швидких, сміливих та енергійних рішень, і лідер воюючої країни не повинен боятися братися на себе відповідальність за них. Недомірок Путін категорично не вміє цього робити. Усі доленосні важкі й непопулярні рішення (вторгнення, мобілізація, конверсія військової промисловості і т. п.) він затягує неймовірно, приймає з великими коливаннями і запізненням, намагається перекласти усі свої прорахунки на своїх васалів. З нього такий ефективний лідер тотальної війни, як з гівна куля. Він грає вар’ята, відпускаючи дебільні жарти на кшталт «рєзінавая попа» чи «дєвачька-пріпєвачька», яка «Лєніна нє відєла», але жодним чином не коментує карколомні провали російської армії на Харківщині, здачу Херсона чи биття головою об стінку навколо Бахмута.

На сьогодні західні аналітики доходять висновку, що темп російських операції по всій лінії фронту найнижчий з початку цього року, і припускають, що хвалений наступ на Донбасі наближається до кульмінації, і що Україна має можливість перехопити ініціативу і розпочати контрнаступ. Звісно, що Мордор сподівається на свій втричі більший людський (точніше м’ясний) ресурс і має величезний, багатомільйонний запас потенційних трупів, якими планує закидати українське військо, бо всі інші ресурси у них вичерпані, і вочевидь, сподівається на приказку – поки грубий схудне, худий здохне, але у довгій перспективі світові санкції можуть зіграти злий жарт з ось цим грубим, який має шанс здохнути раніше від худого.

Та вочевидь Україні зовсім не підходить оцей сценарій гри у довгу, затягування цієї війни, і лише рішучий та стрімкий контрнаступ може остаточно поховати тих, хто повільно запрягає і так само повільно їде.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter