У Гостомелі протягом місяця окупації змогли вижити до 70 людей: які жахіття відбувалися в селищі

Київську область звільнено від російських окупантів. Про це повідомили в Міністерстві оборони України. А у селищі Гостомель Бучанського району близько семи десятків місцевих жителів лише напередодні, вперше за понад місяць, змогли вільно, а не під прицілами автоматів, вийти з підземелля.

Із перших годин ворожого вторгнення їхній мікрорайон атакували ракетами та бомбардували літаки.

Просто поруч, на сусідньому полі, загарбники намагалися висадити десант. Про життя під окупацією розпитав кореспондент ТСН Олександр Моторний.

На міській дорозі замість жвавого потоку машин стирчать російські реактивні ракети. Автівки там теж є: розчавлені гусеницями танків окупантів. Ще частину транспорту окупанти розстріляли з кулеметів та гармат.

Цивільних мешканців у Гостомелі, Ворзелі, Бучі та Ірпені добивали просто біля будинків та машин. Самі житлові будинки кремлівські вбивці понад місяць методично рівняли із землею.

Геть не військовий за освітою, з перших днів російської навали він не випускає з рук автомат. Нині Павло вперше зміг дістатися батьківського будинку на околиці Гостомеля. Те, що було кухнею, вітальнею та його колись дитячою кімнатою нині – один небезпечний через загрозу обвалу простір. Дорослий та мужній воїн заледве стримує сльози. Аби оговтатись від побаченого, йому знадобився час. Та звістка, що друг дитинства живий і просто поруч змінила настрій в одну мить.

Він “Мазай”. Від миті, коли перша російська ракета прилетіла у тутешні будинки, з трьох телефонів передавав друзям, що відбувається в окупованому Гостомелі. За те мало не попрощався із життям.

“Коли до тебе ломляться озброєні чоловіки – відчинити це ж логічно! Я не відчинив. Вони прийшли вдруге та й давай мене допитувати. А в мене ж телефони – ти коректувальник, що посилав, що не посилав. А я ж хлопцям розповідав, що у нас коїться”, – каже житель м. Гостомель “Мазай”.

Кадирівці, а саме вони контролювали район, у якому мешкає “Мазай”, погрожували перерізати йому горло ножем. Обіцяли підірвати гранатою. Та зрештою запроторили у підвал. У підвалі однієї з місцевих багатоповерхівок 36 діб він провів пліч-о-пліч із майже сімома десятками місцевих.

Щойно народжені й трохи старші діти, літні й молоді жінки, з десяток чоловіків, переважно старшого віку – вони всі понад місяць виживали у підвалі, під прицілами ворожих автоматів. Кажуть, евакуюватися не було жодного шансу.

Але вони змогли вижити. Навчилися навіть витягати окупантів на розмову. Не раз, зізнаються, прямо запитували у росіян, навіщо вони вдерлися до України. Та щоразу, чули однакову відповідь – мовляв, приїхали на військові навчання.

За понад місяць окупації російські окупанти забрали з підвалу чотирьох чоловіків переважно старшого віку. Обирали навмання. Відтоді про їхню долю сусідам нічого не відомо.

Ці люди, кажуть, навчилися долати будь-які труднощі. Але зізнаються, що дуже потребують допомоги.

251