Буковинський музикант вже пів року служить у лавах ЗСУ

Пів року музикант із Чернівців Олександр Буліч служить у лавах ЗСУ.

Кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася з музикантом про те, як застала його війна та коли вступив до лав ЗСУ.

Більшу частину життя Олександр Буліч провів у Чернівцях, де раніше закінчив університет. Та третього березня хлопець пішов до лав ЗСУ. Музичні інструменти змінив на зброю, а написання нової книги відклав на мирний час.

Телефоную… Насамперед запитую: “Як ви?” У відповідь чую бадьорий голос: “Добре, слава Богу, живий та здоровий! Руки, ноги на місці. Ситий. Одягнутий. Що ще потрібно…”.

Планував чергове турне, а опинився у лавах армії

22 лютого Олександр Буліч повертався з Києва до Чернівців, де мав подавати документи на отримання британської робочої візи, щоб організувати чергове музичне турне. Та вже 24 лютого разом із дружиною прокинулися від тривожних новин про ракетні удари по українських містах.

– Мені вдруге не щастить розпочати турне у Британії. Перед війною завадив ковід. Минув деякий час, і я зрозумів, що не зможу тут довго сидіти, а найкраще, що зроблю, піду до військкомату, – каже Олександр Буліч.

У студентські роки Саша закінчив військову кафедру. Після початку війни з офіцера запасу співак став захисником у гарячих напрямках, зокрема на харківському.

– До вторгнення Росії я вже був русофобом. Коли вступив на військову кафедру, то не планував робити кар’єру у поліції або влаштуватися у силових структурах. Хотів здобути якісь навички на випадок, якщо навіжений сусід вирішить йти на нас війною, – розповідає музикант.
Олександр каже, що ніколи не мав думки про “братський” народ і чітко розрізняв світогляд двох націй.

– Мої прадіди були розкуркулені, знищені росіянами. Друга світова також залишила відбиток на моїй сім’ї. Тепер цей ворог показав себе, скинув всі свої маски, – зазначає Олександр.

“Я вже втягнувся…”

– Перші три місяці служби виконував свої обов’язки, проте було досить складно. Зараз вже реально втягнувся у життя військового, – зауважує Олександр.

Батько Сашка також військовий. Зараз хлопець тримає з ним зв’язок. Часто перетинаються, бо служать в одному підрозділі, але виконують різні обов’язки. Олександр каже, що військовослужбовці втомлюються, їм важко, тому вважає, що, замість цих людей, має бути гідна і підготовлена заміна.

– Основне наше завдання – набратися терпіння, тому що бувають моменти емоційних спадів і піднесень, які пов’язані з успіхами на фронті. Я не прихильник того, щоб в тилу жити сьогодні чернечим життям, відмовитися від усіх задоволень. Але й не варто вдавати, що нічого не відбувається на фронті, – додає Олександр. – Робимо все заради перемоги, заради нашої держави! Військовослужбовці не сталеві, теж хочуть потрапити додому. Вони, на жаль, гинуть чи травмуються, тож потрібно, щоб була гідна заміна, а для цього варто використовувати час. Тому поки одні воюють, інші готуються!

“Як все закінчиться, піду з дружиною і собакою в гори”

На запитання, що зробить після війни, відповідає: “Висплюся!”

– Як банально це б не звучало, але так, хотів би виспатися. Маю в планах записати дружину на курси високоточної стрільби, вона цього дуже хоче. Також спакую рюкзак і разом з дружиною та собакою підемо в гори, – продовжує Сашко. – Зараз складно думати про те, чим займатимусь у мирному житті, але думаю, що повернуся у творчість. Було б безглуздо це покинути. Особливо зараз, коли проживаєш такий час. Хочеться про нього більше розповісти в книжках чи піснях…

499