Рука із синьо-жовтою стрічкою: дружина бійця розповіла історію свого чоловіка

Тіло з синьо-жовтим браслетом на руці, знайдене під час ексгумації тіл в Ізюмі, належало бійцю 93-ї бригади ЗСУ Сергію Сові.

Його допомогли впізнати рідні чоловіка, а дружина військового, Оксана Сова, [url=http://]розповіла[/url] Суспільному історію свого чоловіка.

Сергій перебував у стані безвісти зниклого з 19 квітня, його шукали протягом 5 місяців, але безрезультатно.

Рідні до останнього сподівались, що він перебував у полоні, однак після ексгумації тіл на місці масового поховання в Ізюмі Оксана упізнала свого чоловіка.

Сергій Сова захищав Україну з 2014 року як учасник АТО та ООС, після чого підписав контракт з 93-ю бригадою “Холодний Яр”.

До 24 лютого він планував отримати кваліфікацію медика, тому у лютому перебував в навчальному центрі “Десна”.

Після початку повномасштабної війни його перевели до іншого підрозділу і він виконував бойові завдання в Чернігівській області.

Однак згодом він повернувся до 93-ї бригади і захищав Україну на Харківському напрямку, зокрема під Ізюмом.

“Ми говорили з ним щодня, якщо був зв’язок. Якщо не було, я писала йому повідомлення. 19 квітня у нас відбулася остання розмова, я її ніколи не забуду.

На той час уже декілька днів поспіль були тяжкі бої, їх накривала авіація, ствольна артилерія, танки, сили були, на жаль, нерівні, нашим не вистачало підтримки”, – розповідає Оксана.

Попри важку ситуацію, Сергій казав дружині, що українські військові не відступлять та захищатимуть позиції до останнього.

Після деокупації Ізюма Оксана моніторила ситуацію і після ексгумації тіл в братській могилі вона впізнала чоловіка по знімках.

14 річний син Оксани та Сергія після трагічної звістки про долю батька вирішив написати листа до президента України.

“Ця рука мого батька Сови Сергія Олександровича, воїна і Захисника України, 93-ї механізованої бригади “Холодний Яр”, – так починається лист до президента від 14-річного Марата Сови.

Оксана висловила сподівання, що лист знайде свого адресата і всі зможуть побачити, як син пишається своїм батьком.

Наразі має бути ще офіційне упізнання, після чого відбудеться офіційне поховання, рідні хочуть забрати його до рідного міста в Нікополь.

“Його загибель – це мій біль на все життя, але я дружина солдата. Він з 2014 року навчав мене стійко приймати удари долі, вчив бути сильною.

Я знала, що завжди можу подзвонити йому, при будь-яких труднощах, навіть якщо він за сотню кілометрів від мене”, – каже Оксана.

171