Новини Лозової – ТРК Сігма Головні новини міста Лозова, Харківська область
З першого дня повномасштабного вторгнення Олександр став до лав оборонців. Він виконував найскладніші завдання: евакуацію цивільного населення, патрулювання визволених міст, протидію диверсійно-розвідувальним групам. Його спокій, витримка та безмежна відданість справі стали взірцем для колег.
Командир полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській області Сергій Щебетун згадує:
«За ті роки, що ми разом прослужили, він проявив себе як дисциплінований боєць. Завжди знав свою роботу, виконував завдання без зайвих слів. Його спокій вражав. Подивишся в очі – і начебто немає війни, немає вибухів, лише впевненість і сила духу. Він був поруч, коли ми заходили в Куп’янськ та звільняли його. Був одним із перших, хто долучився до бойових груп нашого підрозділу. Він не раз отримував поранення, мав важку контузію, але залишався у строю. Коли надійшла страшна звістка про його загибель, я не міг у це повірити. Він завжди виходив із найскладніших ситуацій. Але цього разу він загинув, захищаючи нашу Харківщину».
Старший інспектор роти № 3 батальйону № 1 полку поліції особливого призначення Сергій Брусенцев товаришував та працював із Олександром багато років. Після визволення міста Куп’янськ побратими несли службу там. У той роковий день Сергій також був поруч:
«Ми їхали перевіряти інформацію про місцезнаходження ДРГ на лівому березі Куп’янська. І так сталося, що частіше за кермом був я, але того дня Олександр захотів сам сісти за кермо, а я – поряд із ним.
Цим він врятував мені життя. Ворожий дрон влучив у дах машини, саме в місце водія».
У службовому автомобілі перебувало троє поліцейських. Усі вони зазнали осколкових поранень та були госпіталізовані. Попри зусилля лікарів, життя Олександра обірвалося.
Для Сергія Олександр був надійним товаришем, людиною, на яку можна покластися у будь-яку хвилину. Разом вони пройшли не один рік служби та багато відряджень.
«Він був чесний, відкритий, завжди готовий допомогти – і в службі, і в житті. Його гумор, підтримка, здатність розсудливо порадити – цього всього зараз дуже не вистачає, – розповідає Сергій Брусенцев. – Ми всі втратили брата по зброї, а його родина – люблячого батька і чоловіка».
Колеги згадують Олександра не тільки як відважного бійця, а й як добру, щиру людину. У нього залишилися дружина та двоє дітей.
Дружина Олександра, Тетяна, говорить зі сльозами на очах, адже біль від втрати досі не вщухає:
«Для мене він був найдорожчою людиною. Дуже цінним. Я не можу говорити про нього в минулому – це дуже важко. Він був надійним, сміливим. Як для жінки, дуже важливо відчувати підтримку не на словах, а на ділі. Якщо були негаразди, я завжди зверталася до нього. Він мені казав: “Це не проблема, у тебе є я”. І зараз дуже тяжко без цієї головної опори».
Жінка переживала за Олександра, адже він ніс службу в одному з найнебезпечніших районів. Але вона знала, що за характером чоловік не міг ховатися від війни вдома. Він постійно телефонував, приїздив та заспокоював дружину.
«Він був сміливий, запальний. Ми познайомилися, коли мені було 15, а йому – майже 20. Під час служби в армії ми переписувалися, і я досі зберігаю ці листи. Ми прожили багато часу разом, але завжди здається, що цього мало. Він був моїм першим коханням. Ми пройшли чимало випробувань, але він завжди прагнув дати своїй сім’ї найкраще. Ми мріяли про щасливе майбутнє, про онуків».
Тетяна зізнається, що й досі їй здається, що чоловік просто у відрядженні:
«Коли бачу військову машину, серце завмирає – здається, що це він».
31 серпня 2024 року Олександр зателефонував дружині перед виїздом на завдання, а о 19:30 його вже не стало. Наступного дня він мав приїхати до родини додому.
Олександр Попович присвятив понад 20 років службі в правоохоронних органах, а з початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист рідної землі. Він залишив після себе не лише подвиг, а й світлу пам’ять у серцях колег, друзів і рідних.
Світла пам’ять Герою!
Відділ комунікації поліції Харківської області