Найвища міра: суд покарав 2 лозівчан за жорстоке вбивство дідуся +vd

Цю історію, яка сталася у лютому 2011 року, розповідає прокурор Лозівської міжрайпрокуратури Марина Мазур. У справі зафіксовано, що весь той день трійця молодих лозівчан провела за розпиттям алкоголю. Надвечір у них скінчилася випивка, а душа вимагала продовження. Чоловіки вирішили піти на пошуки грошей чи спиртного, але одного з них не пустила дружина. Потім у суді їй скажуть, що так вона врятувала його від тюрми.

Інші двоє молодиків — на прізвища Гейченко і Перепелиця — вдерлися до хати дідуся, який був сусідом одного з них. Старенький — ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни — жив сам. Злодії знали: він збирає гроші собі на смерть, і почали їх вимагати. Але дідусь не збирався віддавати зароблене, і його били.

Він дурив молодиків, посилав з кімнати у кімнату, аби ті хоч на мить залишили його у спокої. Але чоловіки нічого не знаходили і поверталися, щоб знову бити господаря дому. Насправді великих збережень у дідуся не було: за кілька днів до того він віддав усе доньці — щоб допомогти.

Оскаженілі і дуже п’яні нападники більше двох годин били дідуся і врешті вирішили його вбити, щоб він їх не впізнав. Старший, Гейченко, задушив жертву подушкою, а на неї поставив увімкнену праску — щоб пожежа приховала сліди злочину. Вся здобич вбивць — це обігрівач, телевізор і півпляшки олії. Ані грошей, ані випивки.

Міліція затримала молодиків швидко — за два дні. А за рік суд виніс вирок: Гейченко отримав довічне ув’язнення із конфіскацією майна, а Перепелиця — 15 років тюрми, також з конфіскацією. На думку суду, говорить Марина Мазур, він був менш активний.

Далі пішли апеляції. Засуджені вважали, що покарання занадто суворе, а прокуратура — що занадто м’яке. Обвинувачі вимагали найвищої міри — довічного  ув’язнення — для обох злочинців. Але апеляційний суд залишив вирок без змін. І наприкінці лютого 2013-го, за два роки після злочину, вирок нарешті набув чинності.

Валерія Гецко

 

{youtube}uoiLUgh9zAU{/youtube}