Лозова відсвяткувала День Перемоги

День спогадів і гордості за своїх. 9 травня ми відзначили свято Великої Перемоги. Цього року урочистості зібрали величезну кількість учасників.

 

 

День спогадів і гордості за своїх. 9 травня ми відзначили свято Великої Перемоги. Цього року урочистості зібрали величезну кількість учасників. Хода розтяглася на кількасот метрів. У колоні йшли ветерани, представники влади, різних підприємств, військові і просто небайдужі мешканці міста. Прапори були різних кольорів, проте через це конфліктів не виникло.

Програма святкувань Дня Перемоги є дуже насиченою. Одночасно стартують одразу три події: у музеї — виставка робіт почесного громадянина Лозової, ветерана Олексія Бєлих, на алеї, у затишку — ярмарок народних майстрів і на центральній вулиці — урочиста хода. Під час неї ветеранів вітають прямо з натовпу.

Цього року в урочистостях беруть участь кілька тисяч лозівчан. 66 річницю Великої Перемоги, як зізнаються самі, люди святкують від душі. “Ми нарешті зрозуміли, що таке Перемога”, – зазначив  заступник гендиректора ЛКМЗ, депутат Лозівської міськради Стефан Рудь.

На Меморіалам ветеранам відвели почесне місце. Свою пошану найперше висловили керівники міста і району. За словами міського голови Сергія Степанова, навіть звертатися до авторів Великої Перемоги для нього  — велика честь.

Не меншу гордість відчувають школярі, яким випало цього дня нести варту на Меморіалі. Це відчуття, розповідають вони, прищепили їм у родинах – дідами, які воювали, і батьками.

Вшанувати ветеранів Великої Вітчизняної на Меморіал прийшли й інші люди з бойовими медалями — учасники афганської війни. Як ніхто інший, вони розуміють, що довелося пережити їхнім героїчним батькам.

На грудях тренера Володимира Кузнецова – мирні нагороди, трудові та спортивні. Проте війна так пройшла через його долю, що від спогадів цього дня дітися ніде.

Подвиг загиблих воїнів у День Перемоги вшановують хвилиною мовчання. Прізвища тих, хто похований на цьому Меморіалі, викарбувані на плитах. Покладаючи квіти, лозівчани у їхній особі уклоняються усім, хто загинув заради майбутнього дітей і онуків.

Ветерани пережили війну, проте вона назавжди залишилася з ними. Сьогодні вони приймають пошану молодших поколінь, радіють тому, що саме вони перемогли, і — згадують.

Якщо на Меморіалі ветерани думають про війну, то у сквері Шевченка, на так званому солдатському привалі, — говорять про життя. Тут вони розслабляються після офіціозу, слухають пісні та спілкуються. Каша, яку для них приготували військові, кажуть, дуже смачна і навіть схожа на фронтову. Хоча і не зовсім. “У цій менше м’яса”, – говорить ветеран Юрій Дубинський.

Утім, головне не каша, а спілкування. Ветерани щороку недораховуються своїх, тому кожна зустріч для них — безцінна. Чим їх менше — тим особисті спогади кожного цінніші. Ветерани йдуть, але залишаються — у своїх нащадках, які, завдяки ним, більше знають, якою ціною далася та Перемога.