Як Лозова чемпіонку зустрічала

Сотні дітей і дорослих, оркестр, перші особи рядком, черга з квітами, сльози, сяяння нагород, овація, тиснява за автографами – так Лозова останні років 20 нікого не зустрічала, і так у рідне місто сьогодні в’їхала триразова паралімпійська чемпіонка Наталя Прологаєва.

 

 

Кадри з відео, вибачайте: Наталю зустрічає натовп

 

Два тижні ми вболівали, шукали розклади трансляцій, передавали їх з вуст у вуста, щоб встигнути, побачити, підтримати, і вона виправдовувала і перевершувала наші сподівання у рази. Наша мила дівчина з яскравою усмішкою і залізною волею Наталя Прологаєва щораз після чергового запливу сходила на п’єдестал пошани. Тричі – ви вдумайтеся! – на найвищу сходинку і один раз – для отримання паралімпійського “срібла”. На її лондонському рахунку – побиття двох світових рекордів.

 

Тут варто перевести дух, бо, коли все знову згадуєш, радість і гордість за її здобуток викликає легке запаморочення. Дівчата зі Спілки інвалідів-візочників – Надія Шавріна, Тамара Бершак та Марія Акімова, з якими Наталя брала участь у перших змаганнях після травми, – кажуть, телевізор цілували, коли Наталка отримувала свої нагороди!

 

Мер вручає грамоту

 

Сьогодні живу землячку-чемпіонку розціловували мер, депутати, тренери, друзі – тобто ті, хто мав достатньо ваги, щоб ексклюзиво підійти до Наталі або протовктися до неї через натовп шанувальників. Окрім гучної зустрічі, місто подарувало своїй зоряній плавчині грамоту і премією (про її розмір міський голова не те, щоб відмовився говорити, але і не сказав).

 

Поки Наталя вислуховувала промови і подяки, за її спиною, у почесному караулі, стояли її діти, яким вона присвятила своє перше паралімпіське “золото”, – Дмитро і Женя. У кожному кадрі – вони нарешті разом. У мами з Лондону вони просили привезти тільки себе, бо дуже скучили.

 

“Почесний караул” – сини Наталі

 

Серед тих, хто зустрічав Наталю Прологаєву, найбільше було вихованців лозівських спортшкіл. Коли час зустрічі закінчився, їх неможливо було відігнати від Наталиного візка. І навіть коли вона вже сіла у машину, люди у черзі за автографами не закінчувалися. Першим особам їх довелося ледь не розганяти.

 

Зустріч тривала з півгодини. На неї Наталя приїхала з аналогічної зустрічі у Харкові (там вітали усіх паралімпійців, які тренуються у Харкові) і знову поверталася туди ж – на прес-конференцію. Але тут, у рідному місті, чемпіонку відверто не хотіли відпускати. Така вона у Лозової – перша і єдина.

 

Поцілунки і автографи

 

Напевно, ще до Лозової Наталя вже втомилася – вона виклалася у Лондоні, потім переліт, Харків, знову дорога. Але сказати цього по ній було неможливо. Ця дівчина не дозволила лозівчанам хоч трохи засумніватися у її внутрішній силі.

 

Не хочу впадати у патетику. Хто хоче, той сам усе розуміє. Я теж намагаюся, але мені складно. Складно усвідомити увесь масштаб, скільки ж болю, розчарувань, переступань через межу можливого було на її шляху, скільки їй довелося жертвувати і скільки сил докласти, щоб сидіти сьогодні з вагою найвищих нагород, які тільки може отримати спортсмен, перед очима захоплених земляків, в оточенні найближчих людей, заради яких і йдеш вперед, і залишатися тією ж життєрадісною дівчиною, як кілька років тому.

 

 

Я просто неймовірно пишаюся Наталею і тим, що доля подарувала мені можливість спілкуватися з нею особисто. Я бачу, як нею пишаються спортсмени і влада (так-так). І хочу вірити, що ви пишаєтеся не менше, а може, ще більше за нас. Вона на це заслужила.