«Ми підійшли до АТО-2»

Заступник міністра оборони, засновник фонду «Повернись живим» і проекту «Свідок України»

Сергій Сайгон відомий насамперед своїм романом «Юпак», який було видано у 2020 році. Він є ветераном російсько-української війни – чоловік воював у 2015-2016 рр, а 25 лютого 2022 року знов взяв в руки зброю.

На відео, яке опублікував проект «Український Свідок», Сергій Лещенко, літературний псевдонім Сергій Сайгон. Чоловік дав чесне інтерв’ю, де розказав про російсько-українську війну без прикрас та рожевих окулярів. Інтерв’ю виходить у форматі 18+, бо багате на лайку.

24 лютого 2022 року разом зі своїм товаришем Сайгон вже їхав у військову частину. 25 лютого о 1:40 ночі отримав зброю та перше завдання. Перший бій прийняв в Кухарях, Київська область. Потім воював біля Попасної та тримав посадку під Сєверодонецьком.

Порівнюючи першу та другу кампанії цієї війни, Сайгон наголошує на динаміці та вогневому впливі. «Тут вони зовсім інші», – каже чоловік. «Залучених осіб набагато більше».

При цьому Сайгон вважає, що у своїй поточній фазі ця війна перетворюється на АТО-2. Чому так? «Вже з’являються такі наративи як «ми вас туди не посилали», «не всі народжені для війни» та «коли це все закінчиться».

Про втрати на цій війні – не української армії, а свої особисті — Сайгон каже так: «Половина телефонної книги вже ніколи мені не відповість». Також чоловік зізнався про те, що втратив віру і майбутнє. «Все циклічно та рухається по колу. Біда не в прізвищах президентів, а в прізвищах тих, хто їх обирає на виборчих дільницях. Ми тут не заживемо нормально. Наші діти можуть все змінити, але їм потрібна освіта. А яка освіта, коли то «корона», то війна? Хто що тут змінить? Цей дощ (війна – прим. ред.) надовго. Що буде, коли ми, ті, хто зараз на фронті, закінчимось? Ті, хто не хоче зараз йти в армію, почнуть потроху приторговувати – Донбасом, Кримом, Херсоном, Запоріжжям. Аби тільки ніхто не порушував статус-кво».

Зараз у війську Сайгон займається підготовкою кадрів. «Потрібна спайка між тими, хто готує та тими, хто готується. А я тут часто зустрічаю внутрішній саботаж: люди бояться відповідальності. Але водночас є люди з міцною внутрішньою мотивацією, таких втрачати не можна».

Про те, чи накриває та як часто це трапляється, Сайгон розповідає: «Буває, що їдеш за кермом і просто починаєш ридати. Обставин для цього нема, пояснень теж. Страшно, бо починає здаватись, що ти ***нувся».

Військового підтримує дружина. Сайгон каже: такого, щоб сказала «досить, повертайся додому», немає. Але є інша проблема: вона та діти не хочуть виїжджати з країни.

Щодо подальшого розвитку подій Сайгон висловлюється невтішно. «На сьогоднішній момент мені здається, що ми цю війну програємо. Не так швидко, як хотілося б окупантам, але програємо. Але і перемоги я боюсь, бо нема такої форми перемоги, після якої ми, українці, не посремося ще більше».

Особиста перемога для Сайгона – це 603 тис. км² України. І йдеться не тільки та не стільки про повернення України до кордонів початку 2014 року, а про те, що ми цю країну беремо в борг у наших дітей. А зараз для перемоги, на думку військового, нам не вистачає ще однієї облоги Києва. «Бо ми були схожі на націю один раз – коли пахло смаженим в лютому 2022 року», — каже він. «Може якби ми прийняли, що ми не східноєвропейська країна, а західноазійська, то в нас би й шестерні б запрацювали. Ми азійці – значить, у нас все інакше. Росіянам наваляли, але коли доходить до якоїсь самоорганізації – чи у вигляді державі з законами, що працюють, чи то пак у вигляді армії, ми одразу закінчуємось. На це нас не вистачає».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter