Ми перестаємо бути інфантильною нацією

Всі сьогоднішні події викликають в мене два флешбеки – до часів Майдану і до часу мого депутатства.

Флешбек перший. Лідери Європейського Союзу прилітають в Україну і просять досягнути політичного порозуміння з Януковичем, завершити Майдан і замінити його вже аж на виборах. Якщо б не позиція наших громадян, ми б вже жили в українському варіанті Білорусі. Страх і паніка європейських очільників нам не передалась і ми, як молода демократія, встояли.

Флешбек другий. Іловайськ і Мінськ-1. Дебальцево і Мінськ-2. Тиск, який чинився зі сторони європейських і американського посольства був неймовірним. Колеги з західних парламентів кликали на закриті розмови і фактично вимагали проголосувати зміни до Конституції, надати широку автономію ОРДЛО, провести амністію і прийняти ще ряд подібних рішень. Паралельно в Україні велась інформаційна кампанія, яка показувала противників Мінську, окремого статусу ОРДЛО як поплічників Кремля та союзників Путіна.

І тут не варто спішити звинувачувати колективний Захід і на те є декілька причин.

Причина перша. Уряд кожної країни турбується про свої власні інтереси. Економічні, політичні, соціальні. Але, нам ще важко було в широкій суспільній свідомості сприйняти, чому ж західна демократія в реальній політиці не так вже й беззастережно готова боротись за ті цінності, які прописані в їхніх конституціях та відповідних міжнародних конвенціях.

Причина друга. Nothing personal, just business. Кремль дуже мудро і системно десятиліттями робив колективний Захід залежним від себе економічно. Величезний ринок Російської Федерації та ресурси, передусім енергетичні зробили економіки старих демократій надто залежними від Кремля. І тут відбулось проникнення колосальних російських грошей на Захід, де почали купуватись гуртом і вроздріб лідери західної суспільної думки.

Захід не встиг усвідомити, що якщо у них політика обслуговує економіку, то в Росії економіка обслуговує політику. Північний потік-2 зараз став найяскравішим прикладом. Проте таких прикладів до того було сотні, але Захід вперто закривав на це очі. Гроші не пахнуть.

Причина третя. Безпека. Отримати повномасштабний військовий конфлікт всередині Європи з ядерною державою – сама лише думка про таку перспективу змушує західних політиків покриватись холодним потом. І їм дуже і дуже страшно. А те, що війна триває вже восьмий рік, в частини з західних політиків викликає бажання просто його заморозити, а ще більш боягузливих – просто віддати нас на поталу Кремля. Зрештою, в частини західного політикуму давно побутує думка, що найкращим способом завершити україно-російську війну, це змусити нас здатись. А далі – то вже буде зона відповідальності Кремля. І це веде до наступної причини.

Причина четверта. Ми дуже молода країна і нас ще багато хто у світі не сприймає серйозно. Це може бути багато для кого з наших співгромадян неприємно сприймати, але ми не потрібні клубу сильних світу цього, нас не чекали і світ (за винятком Кремля) не знає, що з нами робити.

Тетчер і Буш у 1991 році просили нас не оголошувати про незалежність, у 2014 році колективний захід нас просив розійтись по домівках. Те, що учасники Революції Гідності потім би опинились у тюрмах, їх не хвилювало. Їх хвилювало, чим може обернутись це протистояння безпеці їхніх держав.

Які нехороші, скажете ви. А я вас запитаюсь, наскільки вас хвилюють процеси боротьби і протистояння десь в Азії чи Африці? Скільки грошей з українського бюджету ви готові були б виділити на таку підтримку? А якщо така підтримка призведе до закриття вашого персонального бізнесу? Не все так раптом стало однозначно? Тож не спішімо звинувачувати у зраді колективний Захід.

Причина п’ята. Нищення Росії і її потенційне економічне знесилення посилює позиції Китаю. А це геть не те, що потрібне Вашингтону. В Капітолії мислять глобально і геополітично. А ми, як держава, всього лише одна із фігур на шахівниці. І дуже поступово, але все ж ми перетворюємося із об’єкта у суб’єкт. А це ускладнює геополітичні процеси. Чи це цікаво глобальним гравцям? Питання риторичне.

Причина шоста. Тертя між Європою та Вашингтоном. Європа давно втомилась від парасольки США, Берлін і Париж давно хочуть позбутись американського впливу, а стосунки Брюсселя і Лондона ніколи не були простими. А Кремль дуже правильно використовує ці політичні процеси через принцип «розділяй і владарюй».

І зараз я щасливий, що у 2014-2019 рр. український парламент, принаймні його частина, до якої я належав з колегами по фракції не зламались, не прогнулись і не дали втулити нам троянського коня, який може знищити нашу державу. Деколи не програти – означає перемогти.

І на сьогодні ми дозріли до усвідомлення, що безпека нашої держави – це передусім наш обов’язок, це наша турбота.

Ми не впадаємо в паніку і істерику від повідомлень про можливе вторгнення. Бо суспільство доросло до масового усвідомлення, що порятунок потопаючих – це справа самих потопаючих.

І від того, наскільки ми будемо рішучі у готовності захищати нашу державу, настільки колективний Захід буде змушений нас підтримувати.

Світ жорстокий і не любить слабких. Виживають лише сильні нації і сильні держави. Хто б не був біля керма держави, він завжди буде змушений рахуватись з думкою сильного і дорослого суспільства.

Ми дуже поступово, але перестаємо бути інфантильною нацією, і з подивом для себе з’ясовуємо, що європейських цінностей в нас інколи може бути більше, ніж у старої Європи.

В нас ще дуже багато проблем і ми не те що молода демократія, ми просто набір дуже слабких і нестабільних державних інституцій. Ми ще не досягли стадії, коли можна з впевненістю сказати, що наша держава відбулась. Але, ми на шляху.

І тут останнє, що я хочу сказати.

Держава і інституції – це люди. Наші родичі, друзі, знайомі. Від того, що робить кожен, залежить, що отримаємо на виході. Сильну і успішну європейську державу, українську Білорусь чи Малоросію.

Кремль завжди був нашим ворогом. Тепер це усвідомлює більшість наших громадян.

Західна демократія не така біла і пухнаста, а ріелполітік цинічна не лише в нас. І їм теж буває страшно. Тепер і це перестало для багатьох бути таємницею

І це – це є дуже і дуже добре. Чим менше ілюзій – тим ми сильніші.

Зберігаємо спокій і чистимо кулемет.

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter