«Я щодня бачу багато болю і страху»: історія мешканки Чернігова, яка відмовилася виїжджати з обстрілюваного міста

“У мене тут щодня шок”, розповідає мешканка Тетяна Романова, яка, незважаючи на суцільні обстріли, відмовилася виїджати з міста.

Про ситуацію у Чернігові вона розповіла кореспондентці molbuk.ua.

Тетяна стала волонтеркою і допомагає місту та людям вижити. Вона – одна з небагатьох, яка не виїхала з Чернігова і навіть не планує цього робити.

“Розвожу разом із волонтерами людям їжу. І я виїжджати не збираюся. Займаюся гуманітарною допомогою, координую маршрути”, – каже Тетяна.

“Звісно, нам страшно. Нас тут бомбардують щодня і щоночі. Ось сьогодні людей розстріляли біля магазину в черзі по хліб. Кажуть, потрапила мінометна міна”, – продовжує дівчина.

Тетяна Романова зізнається, що на початку чернігівці більше ховалися через тривогу, зараз менше.

“Вдень працюємо волонтерами, вночі – хто як. Але багато людей сплять у підвалах. Є такі, які вже кілька днів просто не виходять із бомбосховищ і підвалів, бо бояться. Їм лише підвозять продукти. Легше у нас не стає, ще більше почали бомбити. Більше жертв, захоплюють села, розстрілюють людей. Уночі та ввечері Чернігів здригається від авіаударів. Зв’язку нема, світла нема, води нема. У нас нічого немає. Люди готують їсти на вогні. У центрі місцями є зв’язок, а на околицях немає. Навіть ніхто не розуміє, що там з людьми, у якому вони стані. Магазини не працюють, тому що нема електрики. Максимум – хліб привозять, який можна купити за готівку в магазині або з машин. Воду беруть із колонок. І це все відбувається в 21 столітті в європейському місті Чернігові”, – розповідає Тетяна.

Жителі Чернігова вже й не розуміють, з якого боку їх обстрілюють.

“Таке враження, що нас обстрілюють з усіх боків – і з Білорусі, і з Росії. У нас немає електрики, тому сирени не працюють, нема мобільного зв’язку, тому теж не можемо дізнатися про повітряну тривогу. Біжимо у бомбосховища лише тоді, коли бачимо у небі літак.
Нас бомблять кожного дня, кожної ночі. А ми стоїмо. Б’ють по житловим та цивільним об’єктам. Вбивають мирних жителів. Розстрілюють людей в селах. Влазять, як свинні, в їх будинки, жеруть їх їжу. Наносять численні авіаудари по місту. Це те, що треба знати про росіян і про стан, в якому ми зараз живемо.”, – каже Тетяна.

За ці дні дівчина бачила багато сліз, страху й болю.

“У мене постійний шок від того, що я щодня бачу багато болю і страху в очах людей. Бачу, як бабуся плаче, коли їй привезли хліб, бо у неї більше нічого нема. Я чула стогони людей у розбомбленому будинку. Ми розвозили продукти, а за 5 хвилин до нашого приїзду розбомбили будинок. І чули голоси людей під завалами. Це дуже страшно. Але ми тримаємося”, – каже Тетяна Романова.

У Чернігівській міській раді сьогодні повідомили, що Чернігів потерпає через гуманітарну катастрофу. Там немає електропостачання, тепла й води, знищена інфраструктура, а “зелені” коридори не запрацювали.

300