Адвокати диявола

16 березня 2023 року на сайті ООН опублікували доповідь Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні. Через тиждень Моніторингова місія ООН зафіксувала порушення прав людини в Україні на тлі війни «обома сторонами збройного конфлікту». 27 березня Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) заявило, що обшуки у будівлях УПЦ МП можуть мати «дискримінаційний характер».

Неоднозначні висловлювання представників ООН в умовах очевидної агресії РФ проти України викликали обурення серед українців, які звинуватили організацію в тому, що вона «захищає» Росію та підігрує країні-агресорці. ZAXID.NET спробував розібратись, чи дійсно ООН в своїх заявах і доповідях захищає РФ і що з цим може зробити Україна.

Як працюють і на що впливають місії і комісії ООН

Від початку війни на території України працювали чотири місії ООН: постійна місія ООН в Україні, моніторингова місія щодо збору доказів воєнних злочинів, місія з розслідування подій в Оленівці [її розпустили на початку 2023 року] і місія із моніторингу ситуації на Запорізькій атомній електростанції. Окрім того, ООН має низку комісій, які займаються питанням війни в Україні.

Серед них є незалежна міжнародна слідча комісія ООН, заснована Радою ООН з прав людини. Мандат комісії поширюється на розслідування порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права та пов’язані з цим злочини в умовах агресії Росії проти України. Рада ООН з прав людини уповноважила комісію збирати, узагальнювати, аналізувати докази усіх порушень «на випадок будь-яких майбутніх судових розглядів». Комісари ООН вісім разів приїздили в Україну, відвідали 56 міст та селищ, провели 610 інтерв’ю особисто та дистанційно, оглянули місця руйнувань, могил, місць ув’язнення і тортур, а також залишки зброї.

По суті ООН дуже важко «в реальному часі» запобігти збройним конфліктам та війнам через структуру самої організації, особливо Ради Безпеки, всі члени якої мають право вето і, відповідно, імунітет від міжнародного переслідування. Єдиним теоретично діючим інструментом ООН для вирішення конфліктів є Миротворчі сили. Загалом від початку миротворчих місій, які тривають з 1948 року, ООН провела 71 миротворчу операцію. Частину з них можна вважати успішними, проте ще частина місій – просто заморожували конфлікт. Попри це, у ситуації з російсько-українською війною ООН наразі є факитчно безпорадною. Чи не найпотужніші повноваження в ООН має Рада Безпеки, в якій Росія має право вето, чим успішно користується.

Водночас, слід визнати, що резолюції та декларації ООН із «засудженням та стурбованістю» є важливими для фіксування історії і міжнародного права, оскільки при зміні політичної ситуації вони дають можливість апелювати до цих резолюцій в міжнародних судах. Для прикладу, саме Рада Безпеки ООН розглядала справу репарацій Іраку за напад на Кувейт і створила міжнародну комісію з позовів, яка дала можливість стягнути репарації на користь мільйонів постраждалих.

ООН, геноцид і воєнні злочини

Конвенція ООН про запобігання геноциду та покарання за нього 1948 року, визначає геноцид, як «дії з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу». При цьому фактор кількості жертв важливий, але при кваліфікації геноциду не основний. Набагато важливішими є визначення спеціального [«геноцидного»] наміру і його спрямованості проти однієї групи людей.

Попри те, що Міжнародна слідча комісія ООН «не побачила ознак геноциду» в діях Росії в Україні – українцям не слід бути категоричними в оцінці цієї заяви і звинувачувати ООН в «захисті» Росії. Юристи розповіли «Радіо Свобода», що комісія ООН поки що зосередилась на зборі свідчень порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права, а на геноцид ці галузі права не розповсюджуються. Характер доведення злочину геноциду вимагає найвищого рівня доведення і комісія не змогла зібрати належним чином доведену фактологічну базу, щоб стверджувати, що ці злочини справді можна вважати фактом геноциду.

Голова комісії Ерік Мьосе наголосив, що міжнародна слідча комісія ООН продовжить свою діяльність в Україні і шукатиме докази геноциду, якщо у квітні їй продовжать мандат [з 1 квітня перебрати на себе головування в Радбезі ООН має Росія]. Висновки щодо цього комісія робитиме на основі зібраних доказів, оскільки сама не має доступу до окупованих територій. Відповідно, у цій ситуації йдеться не про «захист» країни-агресорки, а про звичайну бюрократію та прискіпливість міжнародної організації.

У ситуації ж з Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні, яка побачила «страти російських військових» в Україні – все дещо складніше. Ця заява виглядає дивно, оскільки частково у своїх висновках місія посилається саме на російську сторону [раніше ООН неодноразово скаржилась на те, що РФ не допускає представників організації на окуповані території і відмовляється від співпраці]. Представники місії говорили з 229 російськими військовими і майже половина з них нібито розповідали про «жорстоке поводження». При цьому жодних доказів своїм словам у місії не надали. Зокрема, доказами провини українських військових поцікавився омбудсман Дмитро Лубінець. Він назвав цей звіт «дивним», оскільки під час особистих зустрічей з головою місії Матільдою Богнер та постійною координаторкою системи ООН в Україні Деніз Браун жодного разу ними не було порушено питання поводження з російськими військовополоненими.

Попри дивні та неодноначні заяви, від початку війни ООН обрала чітку проукраїнську позицію, відповідно, звинувачувати її у захисті країни-агресорки не можна. Проте, через особливості внутрішніх механізмів, організація по суті є частково паралізованою у своїх реакціях на нові виклики. З цієї ж причини ООН наразі не може провести внутрішні реформи.

То що може зробити в цій ситуації Україна

Представники української влади неодноразово скаржились на дії ООН. Той же Дмитро Лубінецць наголошував, що «своїми звітами міжнародні організації ставлять знак рівності між агресором і жертвою». Володимир Зеленський ще минулого року дякував ООН за співпрацю в звільненні полонених і зерновій ініціативі, але наголошував, що Росії не місце в ООН. Зеленський також наполягав на необхідності реформування Організації Об’єднаних Націй, щоб мати змогу реагувати на глобальному рівні на будь-яку агресію. Асбурд ситуації полягає в тому, що будь-які спроби реформ будуть блокуватись Росією, яка є членом Радбезу ООН.

Для вирішення «проблеми російського вето», українська дипломатія обрала кейс із легальністю перебування Росії в Радбезі. Справа в тому, що РФ зайняла крісло постійного члена Радбезу ООН в обхід визначених Статутом ООН процедур. Це відбулося на підставі звичайного листа президента РРФСР Боріса Єльцина. Чинний Статут ООН не містить слів «Російська Федерація» – їх немає, зокрема, в Статті 23 Статуту, де перелічені постійні члени Ради Безпеки ООН.

Теоретично Україна може направити офіційні звернення МЗС України та країн-партнерів до секретаріату ООН щодо документів, які підтверджують правомірність передачі повноважень від делегації СРСР до делегації РФ в ООН і Раді Безпеки у грудні 1991 року. Після цього можна буде поставити на голосування Генасамблеї ООН проект резолюції про перевірку повноважень делегації РФ через юридичну експертизу цих документів.

Попри це, екс-представник України в ООН Володимир Єльченко налаштований песимістично. За його словами, будь-яка серйозна зміна в ООН потребує не лише згоди постійних членів Радбезу, а ще й ратифікації всіма 193 країнами, частина з яких – або досі підтримують Росію, або зберігають нейтралітет.