Новини Лозової – ТРК Сігма Головні новини міста Лозова, Харківська область
Перемишль – місто, в історію якого вписано багато української спадщини, людей і подій, яке разом зі Львовом зробило великий внесок у національне пробудження українців та дало Україні видатних культурних і політичних діячів. Зараз воно знову стало тією локацією, яка гуртує українців. Після початку повномасштабної війни Перемишль – великий волонтерсько-транспортний хаб для допомоги біженцям.
Осередком українців у Перемишлі завжди був Народний дім, який збудували на початку XX ст. Тоді довкола нього вони збиралися, щоб берегти свої традиції та культуру. Зараз ця будівля переживає власне відродження, а відновлюють її українці, які попри всі політичні перипетії зберегли свою ідентичність. І знову тут стукають молотки будівельників, проводять уроки співу, ставлять театральні вистави, навчають мови. ZAXID.NET розповідає, як ця будівля в Перемишлі стала символічним уособленням свого, рідного, затишного і українського на чужині.
***
З’їхалися з різних міст Польщі для допомоги біженцям
Коли почалася велика війна в Україні і біженці масово почали виїжджати за кордон, Перемишль став тим пропускним пунктом, який обслуговував близько 15 тис. пасажирів щоденно. Більшість з них їхали далі на захід, але у місті для них створили умови, де б вони могли відпочити, поїсти, переночувати та зібратися у подальшу дорогу. Спершу ці функції забезпечувало місто, а потім їх перейняла згуртована українська громада. У Перемишлі до війни проживало приблизно 500 родин місцевих українців. Однак з лютого 2022 року сюди почали з’їжджатися українці з Кракова, Варшави, Ґданська та інших міст для допомоги біженцям.
Загалом тоді у Перемишлі було близько 200 волонтерів-українців. Серед них Ігор Василик, який на початку війни залишив роботу у Кракові і приїхав до Перемишля волонтерити.
Ігор Василик волонтерить на вокзалі, де зустрічають біженців (фото Народного дому)
«Це трохи така місія, щось таке, що я відчуваю як внутрішню потребу: бути тут і допомагати. Скільки треба, стільки буду у Перемишлі, поки тут можна щось робити, працювати і розвивати – себе і загалом громаду», – пояснює Ігор Василик.
Українська громада щоденно волонтерить на вокзалі, годує, перекладає, консультує, організувала для приїжджих місця для відпочинку. У приміщенні колишньої греко-католицької семінарії створила хостел для тимчасового перебування біженців. А в Народному домі, яким опікується Об’єднання українців у Польщі, організували інтеграційно-культурні заходи для тих людей, що перебувають у місті. У найважчі часи українці ночували прямо тут, в урочистій актовій залі Дому.
«Багато різних історій сумних. Дівчина, яка навчалася в коледжі мистецтв Херсона на балерину, тут між ліжками стрибала піруети», – згадує директор Народного дому Ігор Горків.
Актова зала стала тимчасовим нічлігом для біженців (фото Народного дому)
Велика міграція оживила також саме місто. Вулиці і заклади Перемишля наповнилися людьми: хоч це не зовсім туристи, але економіка прикордонного міста має від того певну вигоду. Пожвавилося життя і в самому Українському народному домі у Перемишлі. Зараз він схожий на вулик: тут відбуваються уроки співів, мови, малювання, гімнастика, дитячий денний табір, готують їсти для українських біженців, приїжджають на резиденцію митці з України.
«До війни сам Народний дім офіційно мав тільки одного працівника. А коли почалася війна, почалися ті всі проекти, зголосилося теж багато різних великих світових організацій, щоб надати якусь допомогу і розвивати цю діяльність. Зараз тут є майже 100 працівників. Проекти і раніше були, але масштаб зріс від початку війни. Тому у нас зараз дуже-дуже багато різних планів на майбутнє», – зазначає Ігор Василик.
На мовні курси української приходять навіть поляки. Деякі працівники міської ради хочуть більш свідомо підійти до виконання своїх обов’язків, тому хочуть базово опанувати українську. А українці вивчають польську.
«Багатьом старшим людям набагато важче навчитися нової мови, але їм це корисно, щоб просто зустрічатися з людьми у схожому становищі. Щоб було таке місце, де завжди є до кого звернутися, скористатися такими послугами. Ми вважаємо це важливим для об’єднання людей і для відчуття безпеки, розуміння того, що вони зараз в спокійному місці, можуть вести звичайне життя і мати підтримку з боку української громади», – пояснює Ігор Василик.
Київський музикант Северин Данилейко вже рік проводить у Народному домі майстер-класи автентичного співу. Навчає всіх охочих народних пісень центральної України, Наддніпрянщини, Полтавщини, Слобожанщини, Лівобережжя. Ці пісні донедавна були маловідомі, зберігалися по різних архівах. А колектив «Крайка», що працює при Народному домі, збирає місцеву, надсянську, пісенну спадщину і популяризує її.
«Кожна людина в різний спосіб отримує розрядку. Хтось ввечері після всіх справ йде на йогу, у спортзал, гуляти в парк. Ми займаємося співом. Бо спів – це, свого роду, вивільнення енергії: коли активно працює дихання, зв’язки, резонатор, тіло бринить. Людина переходить в такий стан, що після репетиції повертається наповненою. Щось скинув, чогось набрався – і йдеш додому щасливий», – пояснює Северин Данилейко.
Зразок українського модерну і сховок з документами
Ігор Горків, який від 2019 року очолює місцевий осередок Об’єднання українців у Польщі і керує Українським народним домом у Перемишлі, розповідає, що процес повернення будинку українській громаді тривав понад півстоліття.
Сама будівля Народного дому є одним із перших зразків українського архітектурного модерну. Її спорудили у 1904 році. Фасад прикрашений вишиванкою та синьо-жовтою майолікою (щоб не сильно дратувати поляків, то жовтий колір – майже оранжевий). Коридори вистелені орнаментальною плиткою, деякі приміщення зберегли розписи на стелі.
Але справжньою окрасою будівлі є розкішний актовий зал. Його стіни, стеля та балкон прикрашений ліпниною з соняхами, маками. В оздобі використано елементи та взори різних регіонів України. На стелі – гуцульський орнамент, балкони підпирають стовпці, схожі на елементи хорів церков козацького бароко. А над сценою – герби Львова і Києва, УНР і ЗУНР – лев і архангел Михаїл, які єднаються під тризубом. Герб України змонтували там пізніше, вже в 90-х. А лева та святого часто використовували на будівлях українського архітектурного модерну, як, наприклад, на споруді колишнього товариства «Дністер» у Львові.
Актова зала Українського народного дому у Перемишлі (фото ZAXID.NET)
Одним з тогочасних лідерів української громади в Перемишлі був доктор Теофіль Кормош – юрист, депутат Віденського парламенту. Він переконав багатьох людей в тому, що попри те, що вже існує читальня, український банк та інші товариства, треба мати одну візитну картку – Український народний дім. Його засновниками були гімназійні професори, священики, юристи, банкіри, лікарі. У кредит вони купили ділянку і в рекордний термін збудували народний дім.
«Ідея була така, щоб створити тут “храм воскресіння України-Русі”. Тому галицький лев і Архангел Михаїл – як поєднання Галицько-Волинського князівства і Великої України», – пояснює директор Народного дому.
Там провадили активне культурне життя, відкрили перший у місті кінотеатр. На сцені виступали Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Станіслав Людкевич, Гнат Хоткевич.
Хто автор і будівничий Народного дому у Перемишлі – невідомо, всі архівні дані знищили, коли відібрали споруду. Як спогад про себе останні опікуни будівлі залишили документацію у вентиляційній шахті. Документи довоєнних українців виявили вже в XXI ст., коли почали ремонт. Серед них – кореспонденція, реєстр членських внесків, протоколи засідань читальні товариства «Просвіта» з 1920-х і до горезвісного 1939. В останньому протокольному записі від 2 серпня 1939 року пише: «Рішено, щоби молодші музиканти підготовлялися до осінніх виступів». Виступи так і не почалися. Народний дім, який розташований майже над Сяном, що завжди був кордоном між ворогуючими військами, спорожнів на багато років.
Документи довоєнних українців, знайдені у вентиляції народного дому (фото ZAXID.NET)
Вже згодом комуністична влада Польщі влаштувала там офіси, давала житло найбіднішим людям. Це дуже позначилося на вигляді будинку. «Коли я приїхав сюди у 2006-2007 році, відкрив внизу двері, було чути, що це є громадський безкоштовний туалет», – пригадує Ігор Горків.
Ще з 1950-х років українці намагалися повернути собі свою споруду. Вони вирішили: якщо влада не хоче її віддати, то треба її вберегти через оренду приміщень. Спочатку винаймали одну кімнату, другу, третю, потім актовий зал. Лише у 2011 році попри страшенний опір місцевої влади, але під тиском центральної будинок на вул. Костюшка, 5 продали у власність українців за символічний 1% вартості.
«З другої половини 1950-х років до 2011 року тривав процес повернення Народного дому. Три покоління. Ті люди, які починали процес, перші клопотання про це, не бачать тих ремонтів і змін, які зараз відбуваються, бо вже не живуть», – каже Ігор Горків.
Ревіталізація будівлі
Відколи українська громада повернула будівлю у власність, стільки часу тут тривають й ремонтні роботи – вже понад 10 років. Їх фінансує на 70% влада Польщі, бо будинок є пам’яткою архітектури, 28% – це кошти інших організацій або фізичних осіб, благодійників. Підтримка України – 2-3%.
«Зараз не просимо ні в кого в Україні грошей, бо зрозуміло, що є інші пріоритети. Але, з другого боку, коли приїжджають студенти з Німеччини, Іспанії, Італії, США, Канади, Австралії і запитують: чому такий гарний будинок не фінансує Україна? Це соромно. Якщо йдеться про пожертви з України, то їх в принципі немає. Жертвують місцеві українці або трошки з діаспори. Ми ті кошти, які зберемо від людей, пробуємо вкладати в проекти як власний внесок», – пояснює директор Народного дому.
Останній рік у Домі ремонти майже не відбувалися, тому що всі проекти були спрямовані на допомогу українцям через війну. Об’єднання українців у Польщі виграло грант за європейською програмою «Польща – Білорусь – Україна». Однак, за умовами проекту, до 15 грудня організація має зробити власний внесок 140 тис. євро.
«Наш внесок обов’язковий, але завдяки тому ми отримаємо мільйон євро. Тільки зібрати їх зараз, в умовах війни, і просити в людей гроші на фарбу, на стіни, коли треба на квадрокоптер, складно», – каже Ігор Горків.
Ігор Горків шукає кошти для завершення реставраційних робіт (фото Народного дому)
Ремонт актової зали розпочнуть, ймовірно, через два роки, якщо Об’єднання отримає грант, на який розраховує.
«Наш Дім є імпульсом до активності. Ми просто не маємо виходу, він є нашим імперативом. Коли маєш будинок, в якому є чотири поверхи, підвал, горище, мусиш його заповнювати змістом. Народний дім найбільше сприяє праці для спільноти. А уваги до людей і відносин тут найбільше», – пояснює комунікаційниця Народного дому Катерина Комар-Мацинська.
Міжнаціональний діалог
Народний дім є ще й тим місцем, де можна шукати конструктивного діалогу між українцями і поляками. Перемишль дуже непросте місто в цьому питанні.
«Це трошки специфіка регіону, мені здається, бо тут у прикордонному містечку дуже різні політичні та ментальні настрої. І багато людей пам’ятає про Волинь, про деякі інші речі. Але тут трошки політика спрацювала, щоб ці конфлікти збільшувалися», – зазначає Ігор Василик.
Після інциденту в 2016 році, коли на українців під час ходи до військового кладовища напали, деякі поляки зрозуміли, що це провокації, і почали підтримувати українців.
«Були свідомі поляки, які знали, що тут щось не так. До мене навіть зверталися знайомі і почали перепрошувати за те, що сталося. До того ж із центральної Польщі з’явилися заклики про недопустимість такого. Тоді з нами починали співпрацювати різні польські організації. Це дуже великий перелік ініціатив», – каже завідувачка бібліотеки при Народному домі Романа Золотник.
Тоді українське товариство почало більше співпрацювати з польським, мало нагоду показати свою діяльність, що справді є вартісною.
Місцева полька Ліля Каліновська першою публічно засудила напад на ходу в 2016 році. «Вона перша написала таку дуже гарну статтю на наш захист. Нам всім тоді був дуже потрібний кожен польський голос, який засудить те, що сталося, і стане на нашу сторону. І вона донині тут працює, залучена в те, що тут діється», – пригадує Романа Золотник.
Український народний дім багато працює над побудовою міжнаціонального діалогу (фото Народного дому)
Останніми роками у Народному домі організували школу діалогу для роботи над відносинами у суспільстві, зменшення поляризації. Інноваційна освітня програма навчає дорослих через переживання та досвід спілкуватися з людьми різних поколінь і з іншими поглядами.
«Під час пандемії ми почали працювати над першою програмою для мешканців Перемишля, поляків і українців, для міжгенераційного діалогу різних поколінь. Додали туди працю зі стереотипами, протидію упередженням і дискримінації. А коли почалася повномасштабна війна, ми більше зосередилися на діалозі між українцями і поляками. Маємо на увазі тих українців, що переселилися до Польщі до війни, після війни, тих, які живуть тут завжди, і поляків, які хочуть краще нас пізнати. Бо діалог – такий інструмент, в якому можна пізнавати один одного з повагою до ідентичності, не переконувати людину у своїх поглядах, а спробувати краще її зрозуміти», – пояснює Катерина Комар-Мацинська, яка проводить ці заняття.
Коли люди краще один одного пізнають, міркує Катерина, історичне минуле вже не буде головною темою спілкування, буде не настільки важливе, як теперішні стосунки між людьми. І тоді вони звертають увагу на зовсім інші теми, світоглядні, суспільні проблеми, які щораз більше впливають на наше життя, не тільки з політичної точки зору.
Катерина Комар-Мацинська проводить школу діалогу (фото Народного дому)
«Ми вирішили, що не будемо чекати, що нас польська більшість запросить до діалогу, до розмови, а самі будемо виходити на зустрічі, пропонувати якісь заходи. Часто поляки кажуть, що у нас найкращі заходи, бо неполітичні. У нас можна почувати себе вільно», – додає Ігор Горків.
У час повномасштабної війни місцеві поляки дуже підтримали українців. Перемишль навіть отримав від українського президента відзнаку міста-рятівника.
«Поляки прийшли допомогти, деякі залишилися і співпрацюють з нами в якийсь інший спосіб. Мушу сказати, дуже позитивно була здивована тим, наскільки люди, яких я знаю з поглядів абсолютно націоналістичних, тоді допомогли, як людина – людині», – дивується Романа Золотник.
А ще, продовжує директор Народного дому, всі їхні заходи працюють на інтеграцію, вони стали хорошим містком між місцевими українцями і воєнними біженцями. Саме завдяки воєнним біженцям в Український дім почали приходити деякі раніші емігранти з України. І поступово приходить щоразу більше поляків.
Волонтерячи зараз для допомоги біженцям, польські українці планують у майбутньому також долучитися до відновлення і побудови нової повоєнної України.
«Я маю мрію – більш перспективно працювати в громадських організаціях в самій Україні, де треба буде планувати відбудову. Знаю, що зараз активна війна, але деякі речі вже реба починати. Відбудова в загальному розумінні – не тільки будинків, міст, але діяти в напрямку змін, розуміння того, як має працювати держава, установи, як припинити цю пострадянську корупцію і позбутися всього, що було пострадянське», – ділиться планами на майбутнє Ігор Василик.
***
Перемишль, як ніхто знає, що таке напад росіян. Його фортеця в Першу світову була однією з найпотужніших в Європі, однак, виснажена голодом і холодом, мусила капітулювати після тривалої облоги російської армії.
Річка Сян колись була кордоном у місті (фото ZAXID.NET)
Переплетіння культур, традицій і народів було тут від самого початку. Як Сян, що починається в межах України, потім кількадесят метрів стає кордоном між двома державами, а потім протікає територією Польщі аж до Балтики. Над цією річкою збудовано багато міст з великою українською громадою. Тож зараз найкращий час будувати мости, а не палити їх. Кордони лише у головах людей. Як казав Збігнєв Бжезинський, американський політолог польського походження з корінням з української Жовкви та Золочева: «Ми добре знаємо, кому вигідна українсько-польська ворожнеча, знаємо хто хоче спровокувати її чи то в Перемишлі, чи у Львові. Треба позбуватися негативної пам’яті, щоб не повторювався гіркий досвід минулого».