Домашня сторінка / Блоги / NeFakt / До міста на Дніпрі й назад

До міста на Дніпрі й назад

Випало мені щастячко з’їздити на тренінг з нових медіа у Дніпропетровськ. У цьому місті я ніколи раніше не бувала. Однак особливого враження, відчуття чогось нового і незнайомого, він на мене не справив. Мабуть, знайомі, які там жили й працювали, дуже точно передавали емоційний портрет Дніпропетровська. Далі звіт у світлинах.

Коли я взяла квитки на Дніпро, дуже раділа, що проїдусь новою шкодою. Але поїзд замінили на ось таке одороблочко. Хотілося і лаятися, і реготати – люблю свою країну!

 

Зранку захопив мене тренінг по вуха. До Дніпра, який розкинувся під нашим готелем, вийшла тільки, коли сонце сідало.

 

Ранок. Дніпропетровськ. Набережна. Втомлений “принц” природно вписується в антураж.

 

Вигляд ранкової набережної практично без людей втихомирює і надихає.

 

І ніякої огорожі. Дітей і занадто натхненних друзів варто міцно тримати за руку.

 

І порадувало, і засмутило: підходь, заряджайся прямо на вулиці, але ж смітити навіщо?

 

Такий собі привіт фараонам і індіанцям майя. Височіє над Дніпром цей дивний задум 🙂

 

Трохи ближче видно, що дивному задуму давно вибили усі ліхтарі. Жодного цілого на всій конструкції (я шукала).

 

Вид на творіння зблизька: воно складається зі звичайного скла.

 

Це так, щоб не було сумнівів, що я дійсно там була 🙂

 

Вздовж набережної Київстар пропонує мешканцям і гостям Дніпропетровська прості і геніальні речі. Наприклад, миритися на їхній лавочці.

 

Далі парасолька пропонує, здається, ховатися, весільні кільця, мабуть, єднатися. Був ще амурчик зі стрілами і мапа України із сердечками замість обласних центрів.

 

Обов’язковий погляд праворуч з балкону конференц-зали, де проходив тренінг…

 

… і погляд ліворуч. Усе з 11 поверху.

 

Це доказ, що я не лише гуляла 🙂 На тренінгу Олег Хоменок розповідає цікаві речі.

 

Додому я таки потрапила у шкоду! Красиво, прикольно, весело гратися дверима між вагонами, які відкриваються натисканням кнопки. Однак 2 суттєвих але: якщо ви берете квитки у другий клас, то це той самий вагон, що і перший, і навіть на другому поверсі, але сидіння бічні і без місця для багажу. А ще у вагоні не можна їсти. Варварство.

 

А це мій “зверхній” погляд на перший поверх, перший клас, з другого поверху і другого класу )

 

Попри відсутність якихось надзвичайних емоцій від власне Дніпропетровська, мандрівка вийшла цікавою. М’яко кажучи. Але важливіше, що вона матиме наслідки. І не лише для мене, а й для вас.

Чекати лишилось зовсім трохи.

0