«Український народ і його мужність надихнули весь світ»

Вільний народе незалежної України!

І цим усе сказано. Всього чотири слова, але як багато стоїть за ними сьогодні. На 182-й день повномасштабної війни. Скільки в цих словах символів і сенсів, подвигів і втрат, радості й болю. А головне – скільки в них правди. Нашої правди. Правди про наше сьогодення, з якою неможливо сперечатися, бо неможливо не бачити й не визнавати. Ми вільний народ незалежної України. Після шести місяців, коли нас намагаються знищити, ми вільний народ незалежної України. І це правда про наше майбутнє. Вільний народ незалежної України.

Півроку тому Росія оголосила нам війну. 24 лютого вся Україна почула вибухи й постріли. І 24 серпня не мала почути слів «з Днем Незалежності». 24 лютого нам казали: у вас немає шансів. 24 серпня ми кажемо: з Днем Незалежності, Україно!

За ці шість місяців ми змінили історію, змінили світ і змінилися самі. Тепер точно знаємо, хто справді нам брат і друг, а хто навіть не випадковий знайомий. Хто не втратив своє ім’я та репутацію, а хто переживав, щоб терористи зберегли обличчя. Кому ми насправді не потрібні, а де для нас двері справді відчинені. Ми зрозуміли, хто є хто. А весь світ дізнався, хто такі українці. І що таке Україна. Більше ніхто не скаже про неї: це десь там, біля Росії.

Ми почали поважати себе. Зрозуміли, що попри будь-яку допомогу й підтримку ніхто, крім нас, не вигризатиме нашу незалежність. І ми об’єдналися.

Ми ще не мали «Хаймарсів», але мали людей, які готові зупиняти танки голими руками. Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей, які були готові закрити собою рідну землю.

відео Офісу президента

Український народ і його мужність надихнули весь світ. Дали людству нову надію, що справедливість не покинула наш цинічний світ остаточно. І в ньому все ще перемагає не сила, а правда. Не гроші, а цінності. Не нафта, а люди.

Ще вчора світ не був згуртованим. COVID-19 яскраво показав: кожен сам за себе. За шість місяців Україна це змінила. В усіх світових підручниках з історії буде розділ «Часи, коли світ об’єднала Україна». Коли в демократії знову виросли зуби. Коли тиранія отримує відповідь тією мовою, яку розуміє.

Хтось казав: Європа більше не гравець. Слабка, роз’єднана, пасивна, сонна. Україна збадьорила весь континент. Європа виходить на площі. Європа запроваджує жорсткі санкції. Європа одноголосно визнає: Україна – майбутній член Євросоюзу.

Великий бізнес зрозумів, що гроші все-таки пахнуть. Кров’ю, гаром, смертю. Корпорації та бренди йдуть з російського ринку, і люди стали важливішими, ніж потенційні збитки.

Ще ніколи у світі думка суспільства не мала такого впливу на політиків. Сьогодні люди диктують владі тренди й правила поведінки. Бути байдужим, неактивним, повільним соромно. Бути нерішучим і занадто обережним – соромно. Говорити мляво, розмито й занадто дипломатично – соромно. Не підтримувати Україну – соромно. І казати, що від України є втома, соромно. Це дуже зручна позиція: втома – це прикриття, щоб заплющити очі. І сьогодні ми чуємо від лідерів світу й від звичайних громадян: ми будемо з вами до кінця, до вашої перемоги.

Шановний народе!

Ми завжди віддавали шану всім борцям за незалежність, називали цей день головним святом, а синьо-жовтий прапор – святинею. Прикладали руку до серця, співаючи гімн, гордо промовляли «Слава Україні!» і «Героям слава!».

24 лютого нам випало підтвердити слова справами. Цього дня фактично відбувся другий всеукраїнський референдум. Знову – головне питання. Знову – визначальний вибір. Але цього разу сказати незалежності «так» треба було не в бюлетені, а в душі й совісті. Йти не на дільниці, а у військкомати, тероборону, волонтерський рух, інформаційні війська або ж просто стійко й сумлінно працювати на своєму місці, на повну силу, на спільну мету.

Ми змінилися всі. Хтось народився вдруге. Як людина, особистість, громадянин, патріот, просто як українець. І це, звичайно, добра новина. Хтось зник. Не загинув, не помер, але розчинився. Як людина, особистість, громадянин, як українець. І це насправді теж непогана новина. Ми більше не заважатимемо одне одному. Ми зробили вибір. Для когось – це Маріуполь. Для когось – Монако.

Але ми знаємо, кого більше. І ми нарешті стали справді єдиними. Нова нація, яка з’явилася на світ 24 лютого, о 4-й ранку. Не народилась, а відродилась. Нація, яка не плакала, не кричала, не злякалася. Не втекла. Не здалася. І не забула.

Цей прапор буде всюди, де має бути по праву. І на Донбасі. І в Криму. Ворог думав, ми зустрінемо квітами й шампанським. Натомість отримав вінки та коктейлі Молотова. Чекав на овації, а чує «хлопки».

Окупант вірив, що за кілька днів пройде парадом у центрі нашої столиці. Сьогодні на Хрещатику можна побачити цей «парад». Доказ, що ворожа техніка може з’явитися в центрі Києва тільки в такому вигляді. Спалена, зруйнована та знищена.

Нам неважливо, яка у вас армія, нам важливо, яка в нас земля. Ми будемо битися за неї до кінця.

Ми тримаємося шість місяців. Нам важко, але ми стиснули кулаки й вигризаємо свою долю. Кожен новий день – це нова причина не здаватися. Бо, пройшовши стільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця.

Що для нас кінець війни? Раніше ми говорили: мир. Зараз кажемо: перемога.

Ми не шукатимемо з терористами порозуміння. Хоча розуміємо російську мову, яку ви прийшли захищати. І вбили тисячі людей, яких прийшли визволяти.

И нам гораздо больше понятен и близок Джонсон, который говорит по-английски, чем убийцы, насильники и мародеры, которые все это делали по-русски.

І ми не сідаємо за стіл переговорів через страх, із пістолетом біля скроні. Для нас найстрашніше залізо – не ракети, літаки, танки, а кайдани. Не окопи, а окови.

І ми піднімемо руки вгору лише один раз – коли святкуватимемо нашу перемогу. Всією Україною. Бо ми не торгуємось своїми землями і своїми людьми. Для нас Україна – це вся Україна. Усі 25 регіонів, без будь-яких поступок чи компромісів. Ми не знаємо цих слів, вони були зруйновані ракетами 24 лютого.

Донбас – це Україна. І ми повертатимемо його, хай яким буде цей шлях. Крим – це Україна. І ми його повертатимемо. Хай яким буде цей шлях.

Не хочете, щоб ваші солдати гинули? Звільніть наші землі. Не хочете, щоб ваші матері плакали? Звільніть наші землі. Ось такі прості й зрозумілі наші умови.

Вільний народе незалежної України!

Ми зустрічаємо цей день у різних місцях. Хтось – в окопах і бліндажах, у танках і БМП, на морі й у повітрі. Б’ється за незалежність на передовій. Хтось – у дорозі, в авто, вантажівках і потягах. Б’ється за незалежність, доправляючи необхідне тим, хто на передовій. А хтось – у смартфоні чи за комп’ютером. І теж б’ється за незалежність – збираючи кошти, щоб тим, хто в дорозі, було що везти тим, хто на передовій.

Ми зустрічаємо цей день у різних обставинах, умовах і навіть у різних часових поясах, але з єдиною метою – збереження незалежності та перемога України!

Ми об’єдналися.

З Днем Незалежності, Україно!

Слава Україні!