Новини Лозової – ТРК Сігма Головні новини міста Лозова, Харківська область
Поминання померлих – невід’ємна частина відзначення Великодня. Христова Пасха засвідчує перемогу життя над смертю, а отже дає нам надію на воз’єднання з нашими почилими близькими та нескінченність буття душі.
У різних регіонах України шану мертвим віддають в різний час – однак це відбувається не раніше Світлого понеділка (першого понеділка після Великодня).
Поминальний період скрізь називається по-різному: гробки, поминальна, поминки, радониця, Батьківський Великдень. Найчастіше зустрічається назва Проводи або Провідний тиждень.
УП розповідає, коли в Україні Проводи 2025, як у церкві радять поминати померлих та як це робили в давнину.
Провідний тиждень в Україні
Традиція поминати мертвих після Великодня існує з давніх-давен. У Православній церкві України зазначають, найчастіше шанування починається від Світлого понеділка і триває до понеділка Фоминого тижня (так називають другий тиждень після Великодня, бо у першу неділю після Пасхи у церкві молитовно згадують апостола Фому).
Це час “особливого загальноцерковного поминання всіх від віку спочилих християн”, тобто саме у період після Великодніх свят заведено навідувати могили предків.
Раніше православні українці відзначали Радоницю – загальний поминальний день – у вівторок після Фоминої неділі, тобто через 9 днів після Пасхи. У ПЦУ зазначають, ця традиція перекочувала до нас з російського календаря. На теренах України здавна поминальним вважався увесь другий тиждень після Великодня. Цьогоріч Священний Синод вирішив повернути цю традицію та офіційно визначив увесь тиждень після Фоминої неділі як Тиждень поминання померлих (Проводи) – від 27 квітня до 3 травня.
У греко-католиків поминають мертвих зазвичай другого або третього дня Великодніх свят або також у Томину (Фомину) неділю. Віряни зі священниками йдуть процесією на цвинтар, ставлять хліби на могилах та правлять панахиди.
В УГКЦ зауважують, ця практика має символічне значення: “живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресення”.
Священники закликають уникати обідів на кладовище, натомість вшанувати рідних та ближніх молитвою і добрими справами зі спомином про них.
Проводи у народній обрядовості
Народознавець Василь Скуратівський пише, у році було кілька загальних дат вшанування померлих членів роду: на Зелені свята, Спаса, Святвечір, Чистий четвер та на Проводи. Проводи були найбільш пишними поминальними днями.
Вважалося, що від четверга (який подекуди звався Навським Великоднем) до Провідної неділі душі покійників провідують своїх близьких і далеких родичів.
Подекуди збереглася традиція призначати проводи у селах на конкретний день: цього дня священник править панахиду на кладовищі, приїздять родичі з інших сіл та міст та навідують своїх почилих.
Скуратівський родом з Житомирщини, с. Великий Ліс. Він згадує, що люди заздалегідь готувалися до цього обряду. Проводи в його селі припадали на вівторок. Ось як він описував цю традицію зі своїх дитячих спогадів:
“– Синку, збігай на кладовище, прибери могилки дідусів та бабусь, хрещених та своїх чотирьох сестричок, – казала мама.
Взявши з собою заступця, граблі та сокиру, вранці я йшов на кладовище, щоб згребти сухостій, підправити надгробки, обсипати їх жовтим піском, посадити квітки, підчистити кущі калини та прорідити бузкові зарослі. З обіду приходили мама й тато, журно зупинялися біля хрестів, цілували їх, а вже потім починали фарбувати.
Народознавець каже, що могилки помітно олюднювалися в цей день – на них приходили не тільки “свої”, а й люди із сусідніх сіл, Києва та інших міст аби пом’янути своїх пращурів.
“Згодом з’являвся священник з півчою. Люд нараз оживлявся – поспіхом розстеляли на гробках скатертини, клали на них паски, фарбовані яйця, ласощі. Процесія обходила довкіль могилок, а потім кожен наймав панахиди. Священник обов’язково перечитував з родовідної книжечки поіменно всіх рідних”, – пише Василь Скуратівський.
По закінченню відправ усі сідали за колективну поминальну трапезу. На розісланих на землі скатертинах розкладали всіляки наїдки та напої, серед яких обов’язково мало бути колово – зварена з медом пшенична кутя, якою годилося починати і закінчувати поминки.
“Помолившись і скуштувавши колова, люди наповнювали келишки горілкою, але не стукалися, лишень приказували один до одного:
– Їм царство небесне, а нам дай, Боже, прожить на цьому світі і спом’януть їх”, – згадує етнограф.
Такий (або дуже подібний) обряд проводів зберігся і донині у багатьох селах.
У цей час відзначали ще й Бабський Великдень. Про цей звичай згадують у своїх працях Павло Чубинський, Михайло Грушевський, Євген Онацький. Ця традиція нагадує поховальні голосіння, але вона є менш жалобною.
Етнограф Степан Килимник описує Бабський Великдень так:
“Уся церемонія Бабського Великодня проходила лише на кладовищі, які Проводи, лише зрідка з панахидами та спільним обідом. Жінки збиралися, готували різні страви з продуктів, які приносили. Потім відбувалася цілком жіноча трапеза – щедра і достатня з доброю випивкою. По тому жінки розходилися до могилок своїх родичів, оплакували їх, голосили, розмовляли з ними, закликали разом їсти, пити і бути милостивими”.
Вважається, що цей звичай зник або злився з Фоминою неділею.