Очільниця Харківської юстиції Тетяна Єгорова-Луценко: Спадкування за заповітом

Майже кожен громадянин, на жаль, рано чи пізно стикається з питанням, що стосується спадкування. Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відкриття спадщини відбувається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місто проживання спадкодавця, а у разі, якщо воно не відоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної її частини.

Цивільним кодексом України передбачено дві підстави спадкування: спадкування за заповітом та спадкування за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. А у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи з повною цивільною дієздатністю на випадок своєї смерті. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, що мають право вчиняти такі нотаріальні дії. Однак право на заповідане майно виникає у особи, на яку складено заповіт, лише у разі смерті заповідача.

При цьому слід пам’ятати, що заповіт може бути змінений чи скасований заповідачем у будь-який час. Також заповідач має право скласти новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Заповідач (спадкодавець) може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин, якими відповідно до Цивільного кодексу України є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Також заповідач може позбавити права на спадкування будь-кого із спадкоємців без зазначення на це причин.

Проте, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Такими особами є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала би кожному з них у разі спадкування за законом.

 

Спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкодавець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом. Для цього спадкоємець має подати документи, які посвідчують право власності спадкодавця на відповідне майно.

Разом з тим відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Якщо у спадкоємця відсутні документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно, нотаріус відмовляє цій особі у вчиненні нотаріальної дії та роз’яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

До суду разом із позовною заявою, оформленою відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються такі докази, які обґрунтовують позовні вимоги, наприклад:

– свідоцтво про смерть спадкодавця;

– архівні довідки чи витяги з рішень сільської ради про надання земельної ділянки;

– дозвіл на будівництво будинку;

– довідка виконавчого комітету сільської ради депутатів трудящих;

– записи у погосподарських книгах;

– реєстрація місця проживання спадкодавця у будинку за паспортом;

– технічний паспорт на будинок;

– сплата за комунальні послуги;

– документи з колгоспу про відведення в установленому порядку земельної ділянки під забудову тощо.