Захищаючи Україну, на щиті повертається наш земляк, лозівчанин Гагарін Олексій Юрійович.

Олексій народився 28 липня 1981 року в місті Лозова Харківської області. Його пам’ятають як веселого, активного та життєрадісного хлопця, який закінчив 9 класів Лозівської загальноосвітньої школи №1.

Свій професійний шлях Олексій розпочав у Панютинському училищі №56, де здобув фах тракториста-машиніста. Та справжнє покликання він знайшов у роботі з деревом.

Багато років працював столяром на ПП «МЕЛЬПРОМ», де майстерно виготовляв віконні конструкції будь-якої складності, вкладаючи душу в кожну деталь. Олексій був неймовірно талановитим — мав особливий хист до кулінарії й умів дивувати смачними стравами. Добрий та емпатичний, він завжди приходив на допомогу, підтримував у важку хвилину.

Справжній друг, який обожнював риболовлю, цінував щире спілкування та був душею будь-якої компанії. Понад усе він любив свою донечку — Катеринку. З 2005 по 2018 рік Олексій разом із родиною мешкав у Новій Іванівці, де його знали як працьовиту, світлу та щиру людину з великим серцем і неймовірною енергією.

У квітні 2024 року Олексій Юрійович Гагарін став до лав Збройних Сил України. Він служив гранатометником у військовій частині А7087. Військова справа йому дуже

подобалася, і після Перемоги він планував продовжити навчання. Командування

високо цінувало його за спритність і відвагу. Під час останнього воєнного завдання разом із побратимами Олексій захопив у полон 8 окупантів, щоб у майбутньому обміняти їх на українських військовополонених, але не всіх вдалося доправити до місця евакуації, бо почався масований обстріл.

Гранатометник 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7087, молодший сержант Гагарін Олексій Юрійович, 29 липня 2024 року, наступного дня після свого 43-го дня народження, загинув у бою поблизу н.п. Нью-Йорк Бахмутського району на Донеччині. Останнє повідомлення зі словами надії на краще: «Все буде добре, я обіцяю», — було адресоване матусі – Олені Володимирівні. Мужньо виконуючи військовий обов’язок, Олексій віддав своє життя за свободу України, за мирне небо та майбутнє кожного з нас.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним — мамі, сестрі, донечці Катерині, близьким і побратимам Олексія. Жодні слова не зможуть загоїти біль втрати, але пам’ять про його подвиг житиме вічно.

Низький уклін і вічна шана Герою!