Про маму, війну та мрію: лозівський ветеран-афганець поділився своїми спогадами +vd

Про те, що Володимир Лучер потрапив на службу до Афганістану, його мама не знала. Вона виховувала синів одна, і хлопці берегли її. То був 1986 рік. Володимир служив у мотоманевренних військах.

 

Коли ветерана запитують про Афган, він розповідає про службу, а не про війну. Каже, що під час служби запам’яталося більше поганого, хорошого мало.

Той єдиний раз, коли пан Володимир говорить про військові дії, – це його найяскравіший спогад з Афганістану, спецоперація у Міжнарожний жіночий день, 8 березня 1987 року. Тоді він брав участь у ліквідації банд у місті Пянж.

Але найважливіші спогади, говорить ветеран, — про своїх бойових товаришів, які протягом 2 років служби постійно були поруч. Зараз багатьох з них вже немає серед живих.

Шкодує пан Володимир, що не зустрів під час служби свого друга дитинства Ханкура.

«Призивалися разом, і звільнялися разом, а от під час служби не бачилися», – говорить він.

Майже одразу після повернення додому Володимира Лучера запросили на роботу до лінійного відділу міліції на станції Лозова. Пан Володимир каже, що працювати в органах мріяв ще до служби в Афганістані. Улюбленою справою він займався до 2004 року, поки не вийшов на пенсію.

З того часу до лінійного відділу вже колишній міліціонер регулярно заходить у гості: щороку його та ще двох колег-інтернаціоналістів кличуть привітати напередодні Дня виведення радянських військ з Афганістану. Цього року, до 25-річчя цієї події лінійники нагородили своїх ветеранів пам’ятними медалями.

Юлія Токар

 {youtube}LJZRmpB7nZ8{/youtube}