Найбільше брак їжі відчули селяни: через посуху у них нічого не вродило. Ті, у кого не було корів, пухнули з голоду.
Голод – тяжке випробування для народу. Його пережили українці у 30-х роках. Пам’ять тих, хто загинув під час голодомору, в нашій країні вшановуватимуть 26 листопада.
На Лозівщині пам’ятають ці голодні роки. Очевидці стверджують, що власне голодомору у районі не було, а був голод через неврожай. Тоді найбільше постраждали селяни. У їхніх коморах гуляв вітер. Відтак ті, хто не мали корів, ледь виживали.
Коли прийшов голод, катеринівчанину Миколі Журавлю було 5 років. Він добре пам’ятає, як шукав з сестрами та матір’ю берізку, щоб наситити корову. Без цієї годувальниці сім’я могла загинути. Тоді прийшла осінь, молока стало вкрай мало. Мати почала розбавляти його водою, щоб вистачило усім трьом діткам.
Найбажанішою та найяскравішою подією для малечі стало народження теляти. Вони розуміли, що знову з’явиться молоко.
Майже нічого не маючи з продуктів, мати Миколи Журавля примудрялася ще й солоденьким дітей балувати. Варила солодкі напої з цукрового буряка та пекла торти з натертої кукурудзи.
Родину Журавлів рятувала також батькова робота. Чоловік працював у місті і отримував продовольчі пайки. Ними родина підгодовувала сусідів, які пухли з голоду.
За словами істориків, у часи голоду дуже багато залежало від керівників колгоспів. Хтось прислужувався партії, а хтось рятував людей. Голова колгоспу Орджонікідзе Могильченко у голод давав селянам зерна більше, ніж належало. За це чоловіка виключили з партії та суворо покарали.
Співробітник Лозівського міського музею Олександр Забуга каже, що загалом у 30-х роках мешканці Лозівщини голодували не так сильно, як люди в інших регіонах. Район виконав план заготівель. Тому зерно у селян силоміць не забирали. Городяни ж здебільшого отримували продукти. Однак навіть з цим смертність на Лозівщині підвищилась у кілька разів. Від голоду, чи ні – замовчували.
Анна Скрипник
{flv}25_11_11 golodomor{/flv}