«Нас катували та били струмом»: історія волонтера, який був у полоні бойовиків ДНР 74 дні

27-річний Максим (ім’я змінено) родом із Запоріжжя. На початку війни чоловік вирішив бути волонтером та евакуйовувати людей із Маріуполя. Однак під час першої ж поїздки чоловік потрапив у полон до бойовиків так званої ДНР.

Про це йдеться у публікації “МБ”

На 21 людину – два літри води і буханка хліба

– На початку війни я вирішив, що буду розвозити гуманітарку та евакуйовувати людей. Зібравши гуманітарну допомогу, ми вирушили до Маріуполя. Однак наткнулися на блокпост “деенерівців”. Бойовики наказали мені вийти з автобуса, обшукали повністю мене та машину на наявність зброї. Для окупантів волонтери гірші від військових. Вони нас називають “пособниками терористів”. Зрозумівши, що у мене немає зброї, мене і ще кількох волонтерів відвезли до райвідділку на Донеччині. Там нас допитували, куди їдемо, чого. Ми відповідали, що веземо допомогу, однак цим самим зробили собі ще гірше, – зізнається Максим.

Після допитів Максима та інших волонтерів розмістили у “мавпятнику”. Там чоловіки сиділи декілька днів без їжі. Була лише вода.

– Після цього нас вивезли у гаражі, які нагадували лихі 90-ті. Там і розпочався справжній жах! Бойовик запитував мене: “Куди дріт чіпляти – на вуха чи на пальці?” Я думав, що він просто залякує, але це було не так. Мої руки були у кайданках за спиною. Терористи причепили дріт до пальців і били мене струмом, аж доки у мене не схопило серце. Тоді окупант зупинився і запитав: “Что с тобой?” Я відповів, що у 2010 році мав інсульт і маю проблеми із серцем. На що він відповів: “Тебе повезло, а иначе я би тебя зажарил”. В одному гаражі був 21 полонений разом зі мною. Приміщення мале, не було чим дихати. На 21 людину бойовики давали два літри води і одну буханку хліба на добу. Поруч із нами у гаражі були й наші військові, які також перебували у полоні… Там нас тримали кілька днів, – ділиться чоловік.

В ізоляторі перебували ще 55 днів

Після тортур та знущань чоловіків відправили в ізолятор тимчасового тримання в Оленівку, а потім – у Макіївку.

– Там нас роздягнули до гола та оглядали. Розпитували про стан здоров’я. Коли я сказав, що у мене є вади серця, то побачив, що у журналі навпроти мого прізвища поставили хрестик… В ізоляторі ми перебували ще 55 днів. У порівнянні з гаражами, тут було людське ставлення. Запитували про стан здоров’я та просили не бунтувати. Медицина там на найнижчому рівні. Привозили поранених військових, яким не надавали допомогу, тому що у них немає медикаментів. Коли ми прибули до Макіївки, до нас прийшли і сказали: “Вы свободны”. Після цього дали довідку, в якій було вказано, що ми пробули там 30 днів. Я запитав, як нам доїхати до Донецька, на що відповіли: “В маршрутке покажешь справку и поедешь безплатно”. Ми приїхали в Донецьк та пішли до ізолятора тимчасового тримання, хотіли забрати документи. Я просив телефон, щоби зателефонувати мамі, адже у моєму гаманці було лише 75 гривень. Однак всі відповідали, що в Україну телефонувати дуже дорого. На щастя, я знав напам’ять мамин номер, тож подзвонив їй на вайбер. Тоді мене забрали з Донецька, так повернувся до Запоріжжя, – розповідає чоловік.

Зараз Максим виховує сина, якому лише 10 місяців, і готовий переїхати на Буковину, якщо тут знайдеться робота. Від Запорізької міськради не отримав жодної допомоги, бо не зміг довести, що перебував тільки часу в полоні.

532